| Назва: | Інвестиційна політика України |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 318,74 KB |
| Скачувань: | 201 |
Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників,
наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній.
Крім того, є також коротко термінові і довготермінові інвестиції.
Короткотермінові інвестиції – це вкладення капіталу на період не більше одного року.
Довготермінові інвестиції – це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:
а) до двох років;
б) від двох до трьох років;
в) від трьох до п’яти років;
г) понад п’ять років.
За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.
Приватні інвестиції – це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.
Державні інвестиції – це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів.
Іноземні інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.
Спільні інвестиції – це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав.
Розрізняють також поняття “пряме інвестиційне підприємство” та “іноземна пряма інвестиція”.
Пряме інвестиційне підприємство – це акціонерне чи неакціонерне підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10% звичайних акцій або їхнього еквівалента в неакціонерному підприємстві, або ж має право голосу в акціонерному підприємстві.
Іноземна пряма інвестиція – вкладення капіталу, яке передбачає контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.
Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій, виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.
Нетто-інвестиції – це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).
Екстенсивні інвестиції – це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.
Реінвестиції – повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.
Брутто-інвестиції – це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.
Сучасна економіка незалежної України відчуває гострий брак саме інвестиційного капіталовкладення, що пояснюється “широкими” потребами у значних фінансових і матеріальних ресурсах для успішного здійснення реформи з метою подати сучасну економічну кризу в Україні.
Розвиток виробничої сфери в Україні в сьогоднішніх умовах реформування її економіки значною мірою залежить від інвестиції в технологічне переозброєння підприємств, зміну галузевої структури економіки. Для того щоб своєчасно подолати економічне відставання, інтегруватися в Європейське Економічне Співтовариство на засадах рівноправного партнерства необхідно створити конкурентоспроможну промисловість. Це потребує суттєвих інвестицій, перш за все у виробничу сферу. Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох випадках: з точки зору подолання кризових явищ і з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинутих європейських країн.
Перший аспект передбачає інвестування життєво важливих галузей і виробництва нарівні, який би не допускав їхньої зупинки. Другий аспект стосується суттєвої структурної перебудови виробничої сфери і потребує значно більших коштів, сума яких становить, за різними експертними оцінками, від 30 – 40 до 60 – 70 млрд. дол. США. Про такий обсяг інвестування можна говорити лише за умови подолання кризи і пожвавлення економіки.
1.3. Інвестиційна політика держави
Інвестиційна політика – комплекс урядових рішень, що визначають основні напрямки використання капіталовкладень в економіку, різні її сфери та галузі. Інвестиційна політика визначається станом економіки, основним завданням народного господарства у виробництві; науково-технічному і соціальному розвитку країни. Ситуація в інвестиційній політиці є своєрідним барометром стану справ в економіці. Якщо інвестиційній процес ослаблений, то немає того каталізатора, який необхідний для кардинальної перебудови народного господарства. При цьому і сам по собі інвестиційний комплекс виявляється “втягнутим” в економічну кризу в числі перших, а виходить з неї – в числі останніх.
Інвестиційна політика держави здійснюється через механізм де¬ржавного регулювання. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні обумовлений законом України “Про інвестиційну діяльність”.
наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній.
Крім того, є також коротко термінові і довготермінові інвестиції.
Короткотермінові інвестиції – це вкладення капіталу на період не більше одного року.
Довготермінові інвестиції – це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:
а) до двох років;
б) від двох до трьох років;
в) від трьох до п’яти років;
г) понад п’ять років.
За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.
Приватні інвестиції – це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.
Державні інвестиції – це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів.
Іноземні інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.
Спільні інвестиції – це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав.
Розрізняють також поняття “пряме інвестиційне підприємство” та “іноземна пряма інвестиція”.
Пряме інвестиційне підприємство – це акціонерне чи неакціонерне підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10% звичайних акцій або їхнього еквівалента в неакціонерному підприємстві, або ж має право голосу в акціонерному підприємстві.
Іноземна пряма інвестиція – вкладення капіталу, яке передбачає контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.
Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій, виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.
Нетто-інвестиції – це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).
Екстенсивні інвестиції – це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.
Реінвестиції – повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.
Брутто-інвестиції – це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.
Сучасна економіка незалежної України відчуває гострий брак саме інвестиційного капіталовкладення, що пояснюється “широкими” потребами у значних фінансових і матеріальних ресурсах для успішного здійснення реформи з метою подати сучасну економічну кризу в Україні.
Розвиток виробничої сфери в Україні в сьогоднішніх умовах реформування її економіки значною мірою залежить від інвестиції в технологічне переозброєння підприємств, зміну галузевої структури економіки. Для того щоб своєчасно подолати економічне відставання, інтегруватися в Європейське Економічне Співтовариство на засадах рівноправного партнерства необхідно створити конкурентоспроможну промисловість. Це потребує суттєвих інвестицій, перш за все у виробничу сферу. Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох випадках: з точки зору подолання кризових явищ і з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинутих європейських країн.
Перший аспект передбачає інвестування життєво важливих галузей і виробництва нарівні, який би не допускав їхньої зупинки. Другий аспект стосується суттєвої структурної перебудови виробничої сфери і потребує значно більших коштів, сума яких становить, за різними експертними оцінками, від 30 – 40 до 60 – 70 млрд. дол. США. Про такий обсяг інвестування можна говорити лише за умови подолання кризи і пожвавлення економіки.
1.3. Інвестиційна політика держави
Інвестиційна політика – комплекс урядових рішень, що визначають основні напрямки використання капіталовкладень в економіку, різні її сфери та галузі. Інвестиційна політика визначається станом економіки, основним завданням народного господарства у виробництві; науково-технічному і соціальному розвитку країни. Ситуація в інвестиційній політиці є своєрідним барометром стану справ в економіці. Якщо інвестиційній процес ослаблений, то немає того каталізатора, який необхідний для кардинальної перебудови народного господарства. При цьому і сам по собі інвестиційний комплекс виявляється “втягнутим” в економічну кризу в числі перших, а виходить з неї – в числі останніх.
Інвестиційна політика держави здійснюється через механізм де¬ржавного регулювання. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні обумовлений законом України “Про інвестиційну діяльність”.