| Назва: | Трансформація форм власності і перехід до соціальної |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 46,89 KB |
| Скачувань: | 100 |
Тепер провідною формою власності є акціонерна – одна з найдемократичніших. Виникнення її пов’язане з прискоренням процесів концентрації і централізації виробництва та капіталу, спричинених стрімким розвитком продуктивних сил у другій половині ХІХ ст. велике машинне виробництво зажадало значних капіталів, котрі можливо було мобілізувати на основі акумуляції вільних коштів усього населення. Будучи добровільною формою, акціонерна власність володіє значною стимулюючою силою, пов’язуючи учасника асоціації з конкретними результатами її діяльності. Вона знімає покриви анонімності у використанні капіталу, робить їх прозорими для акціонера. При всіх перевагах акціонерної власності, вона не ідеальна, особливо, коли стосується механізму управління, впливу на діяльність товариства рядових акціонерів. Найчастіше управління здійснюється відповідно до принципу: одна акція – один голос, при якому дрібні власники акцій не можуть помітно впливати на діяльність компанії. Йдеться про відкриті акціонерні товариства з великою кількістю акціонерів і акцій.
Проте більшість акціонерних компаній у світі – товариства закритого типу. Тут акціонерами є і працівниками підприємств. Акції поширюється за рішенням засновників, як правило, у формі закритої передплати. Найчастіше це прості, тобто акції, котрі голосують, які, крім дивіденду, дають її власнику право голосу при прийнятті принципових рішень, що визначають діяльність компанії [7, с. 130].
Однією з найбільш дискусійних залишилася за всіх часів проблема державної власності. Чи може вона бути економічно ефективною, яка її роль у розвитку соціальної сфери країни, як далеко простягаються її межі, на які об’єкти вона може претендувати? Заведено вважати, що за економічною ефективністю державна власність значною мірою поступається недержавним формам власності і такі думки мають вагомі підстави. Насамперед через те, що державна власність за внутрішньою сутністю не може бути бюрократичною, а отже, менше всього піддаються трансформації. І це – внутрішня риса розглядуваної категорії, вона не залежить від того, в якій економічній системі існує.
Тим часом уявлення про роль державної власності бути й залишаються неоднозначними. Межа державної власності рухлива, як правило, у бік скорочення. Проте у перехідний період штучне форсування тотального процесу роздержавлення і приватизації може призвести до негативного наслідку. Низка галузей – паливно-енергетична, ВПК, виробнича та соціальна інфраструктура, деякі інші можуть залишатися об’єктами державної власності на тривалий період. [7, с. 134]
Необхідність глибоких перетворень відносин власності є очевидною. Перехід до ринкових відносин – це, насамперед, формування конкретного середовища, що функціонує там і тоді, де і коли створюється багатоукладна економіка, різноманіття форм власності та господарювання, що утворюють економічний фундамент суспільної системи. Таким цілям слугує здійснювана в Україні програма роздержавлення і приватизації.
Під роздержавленням розуміють передачу функції прямого господарського управління на рівень підприємства (організації) без зміни характеру власності. Йдеться про зниження ролі держави в управлінні господарськими об’єктами, надання їм широкої самостійності, заміну переважно вертикальних зв’язків горизонтальними. Деякі економісти в роздержавленні вбачають найефективніший шлях перетворення державно-бюрократичної власності на змішану економіку, в якій домінують колективні, самоврядні державні підприємства.
Приватизація – це процес відчуження майна державної власності на користь громадян та юридичних осіб у вигляді передачі їм у приватну колективної чи змішаної форми власності. Термін походить від латинського «privatus» - приватний і найчастіше пов'язується з процесами формування приватної власності. Іноді терміни роздержавлення і приватизація розглядаються як синоніми. У кожному разі масштаби, у яких здійснюється перетворення монопольної державно-бюрократичної власності, наслідки такого процесу для країни та кожної окремої людини не мають аналогів у світовій практиці. Відбувається не тільки коріння перебудова фундаменту економічної системи, а й ламання звичних стереотипів у свідомості багатьох людей. Починаючи такі перетворення у суспільстві можна тільки в тому разі, якщо скрупульозно перелічені можливі варіанти, їх економічні і соціальні наслідки, ціна, що готові заплатити люди за реформи. У нобелівській лекції лауреат Джеймс Б’юкенен говорив, що реформувати суспільство можна «… тільки усвідомлюючи свою відповідальність за політичну реальність і з урахуванням того, що будь-які подібні зміни можливі лише в довгостроковій перспективі. Реформи існуючої системи мають сенс тоді, коли вони сприяють проведенню політики, зрозумілої простим чоловікам та жінкам і не розрахованої на ідеальний свідомий та щедрий народ. Вибір політичних правил не має виходити за межі реальності». Чи відповідає таким принципам приватизація, що проводиться в Україні? [7, с. 135]
Проте більшість акціонерних компаній у світі – товариства закритого типу. Тут акціонерами є і працівниками підприємств. Акції поширюється за рішенням засновників, як правило, у формі закритої передплати. Найчастіше це прості, тобто акції, котрі голосують, які, крім дивіденду, дають її власнику право голосу при прийнятті принципових рішень, що визначають діяльність компанії [7, с. 130].
Однією з найбільш дискусійних залишилася за всіх часів проблема державної власності. Чи може вона бути економічно ефективною, яка її роль у розвитку соціальної сфери країни, як далеко простягаються її межі, на які об’єкти вона може претендувати? Заведено вважати, що за економічною ефективністю державна власність значною мірою поступається недержавним формам власності і такі думки мають вагомі підстави. Насамперед через те, що державна власність за внутрішньою сутністю не може бути бюрократичною, а отже, менше всього піддаються трансформації. І це – внутрішня риса розглядуваної категорії, вона не залежить від того, в якій економічній системі існує.
Тим часом уявлення про роль державної власності бути й залишаються неоднозначними. Межа державної власності рухлива, як правило, у бік скорочення. Проте у перехідний період штучне форсування тотального процесу роздержавлення і приватизації може призвести до негативного наслідку. Низка галузей – паливно-енергетична, ВПК, виробнича та соціальна інфраструктура, деякі інші можуть залишатися об’єктами державної власності на тривалий період. [7, с. 134]
Необхідність глибоких перетворень відносин власності є очевидною. Перехід до ринкових відносин – це, насамперед, формування конкретного середовища, що функціонує там і тоді, де і коли створюється багатоукладна економіка, різноманіття форм власності та господарювання, що утворюють економічний фундамент суспільної системи. Таким цілям слугує здійснювана в Україні програма роздержавлення і приватизації.
Під роздержавленням розуміють передачу функції прямого господарського управління на рівень підприємства (організації) без зміни характеру власності. Йдеться про зниження ролі держави в управлінні господарськими об’єктами, надання їм широкої самостійності, заміну переважно вертикальних зв’язків горизонтальними. Деякі економісти в роздержавленні вбачають найефективніший шлях перетворення державно-бюрократичної власності на змішану економіку, в якій домінують колективні, самоврядні державні підприємства.
Приватизація – це процес відчуження майна державної власності на користь громадян та юридичних осіб у вигляді передачі їм у приватну колективної чи змішаної форми власності. Термін походить від латинського «privatus» - приватний і найчастіше пов'язується з процесами формування приватної власності. Іноді терміни роздержавлення і приватизація розглядаються як синоніми. У кожному разі масштаби, у яких здійснюється перетворення монопольної державно-бюрократичної власності, наслідки такого процесу для країни та кожної окремої людини не мають аналогів у світовій практиці. Відбувається не тільки коріння перебудова фундаменту економічної системи, а й ламання звичних стереотипів у свідомості багатьох людей. Починаючи такі перетворення у суспільстві можна тільки в тому разі, якщо скрупульозно перелічені можливі варіанти, їх економічні і соціальні наслідки, ціна, що готові заплатити люди за реформи. У нобелівській лекції лауреат Джеймс Б’юкенен говорив, що реформувати суспільство можна «… тільки усвідомлюючи свою відповідальність за політичну реальність і з урахуванням того, що будь-які подібні зміни можливі лише в довгостроковій перспективі. Реформи існуючої системи мають сенс тоді, коли вони сприяють проведенню політики, зрозумілої простим чоловікам та жінкам і не розрахованої на ідеальний свідомий та щедрий народ. Вибір політичних правил не має виходити за межі реальності». Чи відповідає таким принципам приватизація, що проводиться в Україні? [7, с. 135]