| Назва: | Трансформація форм власності і перехід до соціальної |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 46,89 KB |
| Скачувань: | 100 |
Суб‘єктом права колективної власності є трудовий колектив підприємства, установи, організації, або колектив засновників. Об‘єктами є речі, не вилучені із цивільного обігу. Колективна власність для колективів колгоспів, колективних підприємств, кооперативів, господарських товариств, орендованих підприємств.
Як окремий вид в ЗУ “Про власність” визначається право інтелектуальної власності. Окремим видом є також спільна власність. Спільною власністю є власність декількох суб‘єктів на один об‘єкт власності. Спільна власність поділяється на спільну часткову і спільну сумісну власність. Спільна часткова власність має місце при подільному об‘єкті спільному власності. Спільна сумісна власність виникає при неподільному об‘єкті спільної власності. Вищевикладене пояснюється тим, що у суб‘єктів спільної власності виділяються ідеальні і реальні частки у спільній власності. Ідеальна частка – це частина права на спільний об‘єкт власності, реальна частина – це частина майна в натурі, яка належить конкретному співвласнику. Якщо ідеальні і реальні частки суб‘єктів спільної власності співпадають, то має місце спільна часткова власність. Якщо вони не співпадають, то має місце спільна сумісна власність. У випадках спільної часткової власності має місце часткова відповідальність, у випадках спільної сумісної власності має місце солідарна відповідальність. [12, с. 67]
1.2 Розвиток форм власності
Існування форм власності є об’єктивно виправданим, якщо вони відповідають стану продуктивних сил і забезпечують їхній розвиток. Це головний критерій ефективності будь-якої конкретної форми власності. Однак не можна спрощувати взаємодію продуктивних сил і власності.
За сучасних умов ситуація істотно змінилася. Науково-технічний прогрес призвів до глибокої зміни структури машин, їхньої мініатюризації, появи персональних комп’ютерів, що істотно вплинули на економіку і організацію суспільного виробництва. Середні та дрібні підприємства, як правило, швидше освоюють нову техніку, легше і швидше переходять до виробництва нової продукції. Це зумовило зменшення частки великих підприємств у розвинених країнах, значне поширення середніх і особливо малих. Державний сектор, де переважали великі підприємства, виявився недостатньо ефективним. Ось чому в більшості розвинених країн в останні десятиліття зародились і поширилися процеси роздержавлення і приватизації державного майна, зменшення частки та ролі державного сектору, а отже, державної форми власності. Ще гостріше ці проблеми постали для країн, що входили до складу колишнього СРСР. Роздержавлення і приватизація, перехід від абсолютного планування державної власності до багатоманітності форм власності стало головного умовою створення ринково-конкурентного середовища, утвердження ринкової економіки. Багатоманітність форм власності не лише найбільш повно і точно відображає стан реального усуспільнення виробництва, а й створення найсприятливіші умови для розвитку сучасних продуктивних сил. Через багатоманітність форм власності реалізується розширення кола суб’єктів власності, приводиться в дію підприємницькі якості значних мас населення. [12, с. 72]
Перевага багатоманітності форм власності полягає в тому, що вона створює умови для економічного змагання різноманітних форм власності, їхньої конкуренції в умовах рівноправності, чим самим форми чинників розвитку продуктивних сил і доводять свою ефективність. [12, с. 73]
Реальне усуспільнення виробництва в ХХ ст. зумовило таку ситуацію, що в одних країнах начебто панувала приватна власність та її різновиди, а в інших – суспільна власність та її форми. При цьому вважалося, що приватна власність, яка панує в капіталістичних країнах, позбавлена можливості змінювати свій соціально-економічний зміст. А панування суспільної власності в країнах з адміністративно-командною економікою зображалася як вищий ступінь прогресу, і держава насильно насаджувала державну власність знову ж таки як найвищу форму суспільної власності.
Як окремий вид в ЗУ “Про власність” визначається право інтелектуальної власності. Окремим видом є також спільна власність. Спільною власністю є власність декількох суб‘єктів на один об‘єкт власності. Спільна власність поділяється на спільну часткову і спільну сумісну власність. Спільна часткова власність має місце при подільному об‘єкті спільному власності. Спільна сумісна власність виникає при неподільному об‘єкті спільної власності. Вищевикладене пояснюється тим, що у суб‘єктів спільної власності виділяються ідеальні і реальні частки у спільній власності. Ідеальна частка – це частина права на спільний об‘єкт власності, реальна частина – це частина майна в натурі, яка належить конкретному співвласнику. Якщо ідеальні і реальні частки суб‘єктів спільної власності співпадають, то має місце спільна часткова власність. Якщо вони не співпадають, то має місце спільна сумісна власність. У випадках спільної часткової власності має місце часткова відповідальність, у випадках спільної сумісної власності має місце солідарна відповідальність. [12, с. 67]
1.2 Розвиток форм власності
Існування форм власності є об’єктивно виправданим, якщо вони відповідають стану продуктивних сил і забезпечують їхній розвиток. Це головний критерій ефективності будь-якої конкретної форми власності. Однак не можна спрощувати взаємодію продуктивних сил і власності.
За сучасних умов ситуація істотно змінилася. Науково-технічний прогрес призвів до глибокої зміни структури машин, їхньої мініатюризації, появи персональних комп’ютерів, що істотно вплинули на економіку і організацію суспільного виробництва. Середні та дрібні підприємства, як правило, швидше освоюють нову техніку, легше і швидше переходять до виробництва нової продукції. Це зумовило зменшення частки великих підприємств у розвинених країнах, значне поширення середніх і особливо малих. Державний сектор, де переважали великі підприємства, виявився недостатньо ефективним. Ось чому в більшості розвинених країн в останні десятиліття зародились і поширилися процеси роздержавлення і приватизації державного майна, зменшення частки та ролі державного сектору, а отже, державної форми власності. Ще гостріше ці проблеми постали для країн, що входили до складу колишнього СРСР. Роздержавлення і приватизація, перехід від абсолютного планування державної власності до багатоманітності форм власності стало головного умовою створення ринково-конкурентного середовища, утвердження ринкової економіки. Багатоманітність форм власності не лише найбільш повно і точно відображає стан реального усуспільнення виробництва, а й створення найсприятливіші умови для розвитку сучасних продуктивних сил. Через багатоманітність форм власності реалізується розширення кола суб’єктів власності, приводиться в дію підприємницькі якості значних мас населення. [12, с. 72]
Перевага багатоманітності форм власності полягає в тому, що вона створює умови для економічного змагання різноманітних форм власності, їхньої конкуренції в умовах рівноправності, чим самим форми чинників розвитку продуктивних сил і доводять свою ефективність. [12, с. 73]
Реальне усуспільнення виробництва в ХХ ст. зумовило таку ситуацію, що в одних країнах начебто панувала приватна власність та її різновиди, а в інших – суспільна власність та її форми. При цьому вважалося, що приватна власність, яка панує в капіталістичних країнах, позбавлена можливості змінювати свій соціально-економічний зміст. А панування суспільної власності в країнах з адміністративно-командною економікою зображалася як вищий ступінь прогресу, і держава насильно насаджувала державну власність знову ж таки як найвищу форму суспільної власності.