| Назва: | Основні етапи розвитку економічної теорії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 29,72 KB |
| Скачувань: | 155 |
Але, на відміну від своїх попередників, представники цієї течії широко користуються як мікро-, так і макроекономічними підхода¬ми: проводиться багатофакторний аналіз економічного циклу, моде¬люється вплив на нього НТП, кон'юнктури та інших чинників, у тім числі і грошового фактора відновлення економічної рівноваги.
Якщо раніше проблема грошового обігу розглядалася у зв'язку з ціноутворенням, то тепер акценти зміщуються в бік дослідження його впливу (як фактора економічного зростання) на процеси на¬громадження, інвестування. Виникає низка нових теорій, які відріз¬нялись від колишніх кількісних теорій грошей тим, що враховували не лише взаємозв'язок цін та кількості грошей у обігу, а вказували на існування інших, у тім числі суб'єктивних, чинників рівноваги — мотивів інвестування. Визнається,, що інвестиції є автоматичним ре¬гулятором ринкової економіки,, головною умовою економічного зростання, а ринковий механізм — головною умовою ефективної дії цього регулятора.
У цей же час формується і неолібералізм — течія в неокла¬сичному вченні, що визнає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку. Це свідчило про пристосування ідей лібералізму до нової дійсності, і отже, про початок нового етапу йо¬го розвитку.
Одним з найвідоміших і найславетніших економістів першої половини XX ст. є Йозеф Шумпетер (1883—1950). Його теоретична спадщина над¬звичайно широка та різноманітна. Історії й методології економічно¬го аналізу присвячено такі його праці, як «Суть і основний зміст те¬оретичної політекономії» (1908), «Історія економічного аналізу» (1954), економічній динаміці — «Теорія економічного розвитку» (1912), теорії суспільного розвитку — «Капіталізм, соціалізм і де¬мократія» (1942).
Усебічне вивчення історії економічного аналізу привело Шумпетера до висновку, що найдосконалішою на той час концепцією в по¬літекономії була теорія загальної економічної рівноваги Вальраса. Проте він бачив у ній і суттєву ваду, яка полягала в тім, що теорія економічної рівноваги відбивала статичний стан економіки і не вра¬ховувала факторів розвитку економічних процесів.
Починаючи із 70-х pp. неокласична теорія переживає відроджен¬ня класичних традицій, повертаючись до визнання визначальної ро¬лі економічного суб'єкта та ринкового механізму саморегулювання для встановлення загальної економічної рівноваги. Розвиток нео¬класичної теорії зв'язується з дослідженнями в кількох напрямах: із теоретичним визначенням шляхів подолання кризових явищ у рин¬кових відносинах; із прогнозуванням економічної поведінки суб'єктів ринкової діяльності в динамічному середовищі; з форму¬ванням принципів економічної політики, спрямованої на захист та підтримку конкурентної ринкової економіки за умов монополізму; із визначенням методів вирішення соціальних проблем, породжених дією ринкових сил, що до цього часу залишались поза увагою нео¬класичного аналізу. Знову з'являються теорії, що заперечують необ¬хідність будь-якого втручання держави в економіку. В центр їх ува¬ги потрапляють як економічні, так і неекономічні фактори розвитку та ринкового саморегулювання. Цей напрямок отримує назву «шко¬ли нової класики», або «нової класичної економіко» і є ознакою неокласичного ренесансу.
Характерними рисами нових неокласичних теорій є те, що в них узагальнюється ідея рівноваги, ураховуються, формалізуються та математизуються всі явища економічного життя, у тім числі й моти¬вована поведінка економічного агента (окремого виробника чи фір¬ми), і на цій підставі будується модель циклу. У працях представни¬ків сучасного консервативного напряму досліджуються проблеми, зв'язані з удосконаленням механізмів функціонування ринкової економіки на макро- та мікроекономічному рівнях. Ці теорії репре¬зентовано доктринами раціональних очікувань та економіки про¬позиції.
У сучасних західних академічних колах нову неокласику вважа¬ють домінуючим і перспективним напрямком. Та слід зазначити, що побудований на основі ідеї цінової рівноваги та теорії граничної ко¬рисності, на використанні принципу системного аналізу сучасний неокласицизм впритул підходить до визнання необхідності впливу держави на окремі сторони економічної системи з метою спричини¬ти «ланцюгову реакцію» і забезпечити умови для дії ринкових сил. Посилаючись на те, що нові організаційні форми виробництва по¬требують нових підходів до проблеми саморегулювання, неокласи¬ки вважають за необхідне досліджувати економічні явища з погляду можливого стимулювання і стабілізації економічних процесів, не зашкоджуючи дії ринкових сил.
Якщо раніше проблема грошового обігу розглядалася у зв'язку з ціноутворенням, то тепер акценти зміщуються в бік дослідження його впливу (як фактора економічного зростання) на процеси на¬громадження, інвестування. Виникає низка нових теорій, які відріз¬нялись від колишніх кількісних теорій грошей тим, що враховували не лише взаємозв'язок цін та кількості грошей у обігу, а вказували на існування інших, у тім числі суб'єктивних, чинників рівноваги — мотивів інвестування. Визнається,, що інвестиції є автоматичним ре¬гулятором ринкової економіки,, головною умовою економічного зростання, а ринковий механізм — головною умовою ефективної дії цього регулятора.
У цей же час формується і неолібералізм — течія в неокла¬сичному вченні, що визнає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку. Це свідчило про пристосування ідей лібералізму до нової дійсності, і отже, про початок нового етапу йо¬го розвитку.
Одним з найвідоміших і найславетніших економістів першої половини XX ст. є Йозеф Шумпетер (1883—1950). Його теоретична спадщина над¬звичайно широка та різноманітна. Історії й методології економічно¬го аналізу присвячено такі його праці, як «Суть і основний зміст те¬оретичної політекономії» (1908), «Історія економічного аналізу» (1954), економічній динаміці — «Теорія економічного розвитку» (1912), теорії суспільного розвитку — «Капіталізм, соціалізм і де¬мократія» (1942).
Усебічне вивчення історії економічного аналізу привело Шумпетера до висновку, що найдосконалішою на той час концепцією в по¬літекономії була теорія загальної економічної рівноваги Вальраса. Проте він бачив у ній і суттєву ваду, яка полягала в тім, що теорія економічної рівноваги відбивала статичний стан економіки і не вра¬ховувала факторів розвитку економічних процесів.
Починаючи із 70-х pp. неокласична теорія переживає відроджен¬ня класичних традицій, повертаючись до визнання визначальної ро¬лі економічного суб'єкта та ринкового механізму саморегулювання для встановлення загальної економічної рівноваги. Розвиток нео¬класичної теорії зв'язується з дослідженнями в кількох напрямах: із теоретичним визначенням шляхів подолання кризових явищ у рин¬кових відносинах; із прогнозуванням економічної поведінки суб'єктів ринкової діяльності в динамічному середовищі; з форму¬ванням принципів економічної політики, спрямованої на захист та підтримку конкурентної ринкової економіки за умов монополізму; із визначенням методів вирішення соціальних проблем, породжених дією ринкових сил, що до цього часу залишались поза увагою нео¬класичного аналізу. Знову з'являються теорії, що заперечують необ¬хідність будь-якого втручання держави в економіку. В центр їх ува¬ги потрапляють як економічні, так і неекономічні фактори розвитку та ринкового саморегулювання. Цей напрямок отримує назву «шко¬ли нової класики», або «нової класичної економіко» і є ознакою неокласичного ренесансу.
Характерними рисами нових неокласичних теорій є те, що в них узагальнюється ідея рівноваги, ураховуються, формалізуються та математизуються всі явища економічного життя, у тім числі й моти¬вована поведінка економічного агента (окремого виробника чи фір¬ми), і на цій підставі будується модель циклу. У працях представни¬ків сучасного консервативного напряму досліджуються проблеми, зв'язані з удосконаленням механізмів функціонування ринкової економіки на макро- та мікроекономічному рівнях. Ці теорії репре¬зентовано доктринами раціональних очікувань та економіки про¬позиції.
У сучасних західних академічних колах нову неокласику вважа¬ють домінуючим і перспективним напрямком. Та слід зазначити, що побудований на основі ідеї цінової рівноваги та теорії граничної ко¬рисності, на використанні принципу системного аналізу сучасний неокласицизм впритул підходить до визнання необхідності впливу держави на окремі сторони економічної системи з метою спричини¬ти «ланцюгову реакцію» і забезпечити умови для дії ринкових сил. Посилаючись на те, що нові організаційні форми виробництва по¬требують нових підходів до проблеми саморегулювання, неокласи¬ки вважають за необхідне досліджувати економічні явища з погляду можливого стимулювання і стабілізації економічних процесів, не зашкоджуючи дії ринкових сил.