| Назва: | Основні етапи розвитку економічної теорії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 29,72 KB |
| Скачувань: | 155 |
У 70-х роках XIX ст. в Німеччині утворилася нова історична школа, ядро якої склали: Г. Шмоллер (1838—1917), Л.Брентано (1844—1931) і К.Бюхер (1877—1930). Головна відмінність нової історичної школи від попередньої, яку стали називати старою, поля¬гала в тім, що її лідери аналізували особливості соціально-економіч¬ного розвитку країни на новому етапі — етапі переходу до монопо¬лістичного капіталізму, посилення націоналістичних, мілітаристсь¬ких тенденцій у політиці об'єднаної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей у суспільстві — і нама¬галися розробити конструктивні програми «класового миру» і соці¬ального партнерства. Саме її представники заклали основи буржуа¬зно-реформістських концепцій соціальної політики. Водночас своїм важливим завданням ця школа вважала теоретичну та ідеологічну боротьбу з марксизмом як новою впливовою течією в робітничому русі Німеччини.
Засновником нової історичної школи вважають професора Бер¬лінського університету Густава Шмоллера, який очолив праве консервативне крило економістів. Головний його твір — «Основи загального вчення про народне господарство» — хоча багато в чому і базувався на принципах і методах старої історичної школи В. Рошера і Б. Гільдебранда, проте в методологічному плані був суттєво іншим.
Основними теоретичними засадами, що визначали світогляд нової плеяди німецьких учених, були емпіризм, описовий підхід до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстракт¬но-теоретичного методу пізнання дійсності, накопичення історич¬них фактів та статистичних даних для майбутнього раціонального мислення.
В останній третині XIX ст. в економічній теорії виникла нова те¬чія — маржиналізм, яка згодом стала визначальним напрямом роз¬витку політичної економії. Об'єктивна зумовленість її появи поля¬гала в глибоких змінах, що стались у цю добу в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу під впливом науково-технічного прогресу, а саме: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення, що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на мікро- та макрорівнях, у сфері спожи¬вання, потребували переоцінювання багатьох теоретичних поло¬жень «класичної школи», формування нової парадигми для пояс¬нення процесів та явищ суспільно-економічної практики.
Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх фон Візер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919).
Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та тео¬рія граничної корисності. Внесок у науку і впливовість їхніх теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію економіки, як австрійська школа. Не випадково її ідеї набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.
4. Економічна теорія у ХХ ст.
Сучасні школи в економічній науці,
Монополізація економіки, виникнення державно-монополістич¬ної форми власності, усесвітня економічна криза 20—30-х pp. поста¬вили під сумнів основні постулати ортодоксального неокласицизму. Вихідний принцип неокласиків — принцип лібералізму, згідно з яким вільне ціноутворення і ринковий спосіб розподілу доходів обумовлюють прийняття економічними суб'єктами оптимальних го¬сподарських рішень, що має своїм наслідком урівноважування по¬питу і пропозиції, був підірваний.
Остаточного удару основоположним принципам неокласицизму завдали кейнсіанці, які запропонували нову концепцію економічно¬го розвитку. Після прийняття їхніх рекомендацій урядами багатьох країн вірогідність основних постулатів неокласичної теорії взагалі ставилась під сумнів.
Крім того, світова економічна думка тієї доби не могла не зважати на ще один напрямок — марксизм, який реалізовувався на практиці як соціалістичне, центрально-кероване господарство, спираючись, як і кейнсіанство, на ідеологію державного втручання в економіку.
Переглянути неокласичну теорію ринку намагалися і самі пред¬ставники неокласичної школи. Видатні теоретики-неокласики Л. Вальрас, А. Пігу, А. Хоутрі, К. Вікселл та інші також указували на обмежені регулюючі можливості ринкової конкуренції, особливо за нових умов, і вважали за необхідне доповнити її державним регу¬люванням.
Однак послаблення позицій неокласицизму як основи економіч¬ної політики зовсім не означало відмови від неокласичної методоло¬гії аналізу економічних явищ.
Засновником нової історичної школи вважають професора Бер¬лінського університету Густава Шмоллера, який очолив праве консервативне крило економістів. Головний його твір — «Основи загального вчення про народне господарство» — хоча багато в чому і базувався на принципах і методах старої історичної школи В. Рошера і Б. Гільдебранда, проте в методологічному плані був суттєво іншим.
Основними теоретичними засадами, що визначали світогляд нової плеяди німецьких учених, були емпіризм, описовий підхід до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстракт¬но-теоретичного методу пізнання дійсності, накопичення історич¬них фактів та статистичних даних для майбутнього раціонального мислення.
В останній третині XIX ст. в економічній теорії виникла нова те¬чія — маржиналізм, яка згодом стала визначальним напрямом роз¬витку політичної економії. Об'єктивна зумовленість її появи поля¬гала в глибоких змінах, що стались у цю добу в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу під впливом науково-технічного прогресу, а саме: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення, що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на мікро- та макрорівнях, у сфері спожи¬вання, потребували переоцінювання багатьох теоретичних поло¬жень «класичної школи», формування нової парадигми для пояс¬нення процесів та явищ суспільно-економічної практики.
Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх фон Візер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919).
Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та тео¬рія граничної корисності. Внесок у науку і впливовість їхніх теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію економіки, як австрійська школа. Не випадково її ідеї набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.
4. Економічна теорія у ХХ ст.
Сучасні школи в економічній науці,
Монополізація економіки, виникнення державно-монополістич¬ної форми власності, усесвітня економічна криза 20—30-х pp. поста¬вили під сумнів основні постулати ортодоксального неокласицизму. Вихідний принцип неокласиків — принцип лібералізму, згідно з яким вільне ціноутворення і ринковий спосіб розподілу доходів обумовлюють прийняття економічними суб'єктами оптимальних го¬сподарських рішень, що має своїм наслідком урівноважування по¬питу і пропозиції, був підірваний.
Остаточного удару основоположним принципам неокласицизму завдали кейнсіанці, які запропонували нову концепцію економічно¬го розвитку. Після прийняття їхніх рекомендацій урядами багатьох країн вірогідність основних постулатів неокласичної теорії взагалі ставилась під сумнів.
Крім того, світова економічна думка тієї доби не могла не зважати на ще один напрямок — марксизм, який реалізовувався на практиці як соціалістичне, центрально-кероване господарство, спираючись, як і кейнсіанство, на ідеологію державного втручання в економіку.
Переглянути неокласичну теорію ринку намагалися і самі пред¬ставники неокласичної школи. Видатні теоретики-неокласики Л. Вальрас, А. Пігу, А. Хоутрі, К. Вікселл та інші також указували на обмежені регулюючі можливості ринкової конкуренції, особливо за нових умов, і вважали за необхідне доповнити її державним регу¬люванням.
Однак послаблення позицій неокласицизму як основи економіч¬ної політики зовсім не означало відмови від неокласичної методоло¬гії аналізу економічних явищ.