| Назва: | Природоохоронна діяльність у Вінницькій області |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 123,51 KB |
| Скачувань: | 83 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39
На площі 14,8 тис. га поширені дерново - слабопідзолисті ґрунти , середній вміст гумусу яких становить 0,90%. 9,1 тис. га цих земель зайняті малопродуктивними сільськогосподарськими вгіддями, з них 59% розорюється.
Решта типів ґрунтів поширені переважно на незначних площах і становлять 115,3 тис. га.
Середній вміст гумусу в ґрунтах області за даними Вінницького філіалу інституту “Укрземпроект”(1982р.) – 2,94%. Найвищий вміст його мають ґрунти Липовецького (3,99%), Хмільницького (3,87%), Калиновського (3,65%), Козятинського (3,87%) районів, найнижчий – у Барському (1,86%), Жмеринському (1,94%), Тиврівському (1,92%) і Муровано-Куриловецькому (1,97%) районах.
Відповідно ст.150 Земельного Кодексу України до особливо цінних ґрунтів в області віднесені чорноземи не еродовані суглинкові на лесах, лучно - чорноземні суглинкові, темно - сірі і чорноземи опідзолені суглинкові на лесах та їх глеюваті відміни, торфовища глибокі і середньоглибокі осушені. Загальна площа їх складає 580,9 тис. га, з них під орними землями – 550,1 тис. га.
105,9 тис. га сільськогосподарських угідь зазнають перезволоження, з них ріллі - 96,2 тис. га, 75,9 тис. га – заболочення, з них ріллі 38,9 тис. га, 2,2 тис. га – кам’янисті, з них ріллі 0,4 тис. га.
Мочаристі ґрунти або мочарі носять природно - антропогенний характер.
Висока розораність, насиченість сівозмін просапними культурами та шаблонна система обробітку - основні причини, які призводять до збільшення площ з мочарами.
Як елемент ландшафту, вони являють собою періодично перезволожену за рахунок підгрунтових вод ділянку місцевості, яка знаходиться в автоморфних умовах зволоження - на вододілах та схилах балок.
Так в Ямпільському, Томашпільському, Крижопільському, Піщанському, Могилів – Подільському, Чечельницькому і Чернівецькому районах на площі 18,1 тис. га, на вододілах та їх схилах, де ґрунтоутворюючі породи щільні дочетвертинні глини або ж оглеєні леси підстелені ними, утворились чорноземні - лучні мочаристі та мочарні ґрунти.
Мочарі, порівняно з оточуючими їх ґрунтами відрізняються більш важким гранулометричним складом і відсутністю агрономічно цінної структури: у вологому стані вони в'язкі, дуже липкі, в сухому – дуже злиті, щільні, тріщинуваті.
Частота появи і ступінь перезволоження таких ґрунтів залежить від погодних умов (після сухих років вони зникають, а після вологих, навпаки, збільшуються).
Періодичність у водному режимі ускладнює їх використання.
В місцях розміщення цих ґрунтів на схилах більше 7 градусів, в роки з надмірною кількістю опадів, виникають зсуви, які спричиняють руйнування поверхні ґрунту. Значна площа їх уже заліснена, але ще до 200 га знаходиться під сільськогосподарськими угіддями (переважно під малопродуктивними пасовищами).
В Хмільницькому, Калинівському, Вінницькому, Козятинському та Літинському районах рельєф місцевості являє собою слабохвилясту рівнину з добре вираженими мікропониженнями округлої або овальної форми з плоским дном, декілька метрів в діаметрі і в глибину 0,5 – 2,0 м, які у весняно - літній період заповнюються талими та дощовими водами, що також викликає тривале перезволоження ґрунтів. а іноді і постійне заболочення, і ускладнює їх використання.
У області водною ерозією пошкоджено 851,1 тис. га, з них 743,8 тис. га сільськогосподарських угідь або 41,1% від загальної площі обслідуваних земель, в тому числі ріллі 598,3 тис. га, (80,4% від обслідуваних с. - г. угідь).
Найбільший відсоток еродованих земель в Барському, Крижопільському, Томашпільському, Муровано-Куриловецькому, Чечельницькому і Шаргородському районах (60 – 67%), найменший - у Липовецькому, Калиновському і Вінницькому районах (9 – 14%).
Значні збитки сільськогосподарським угіддям, в основному орним землям, наносить водна ерозія ґрунтів. Як видно з таблиці 7 - 39% орних земель в тій чи іншій мірі зазнають впливу площинної ерозії.
Починаючи з 1961 року водна ерозія з року в рік охоплює все більші території. Так, за період з 1961 р. по 1980 р. площа еродованих ґрунтів збільшилась на 67,4 тис. га (13%), з 1980 р. по 1990 рік – на 58,9 тис. га, (10%), а з 1991 р. по 1996 р. зменшилась на 21,9 тис. га (4%), що пояснюється, насамперед переведенням ріллі на схилах більше 70 в інші види сільськогосподарських угідь (кормові).
В 1983 році Південним відділенням Українського науково – дослідного інституту захисту ґрунтів від ерозії виконані роботи по визначенні втрат від ерозії ґрунтів у Вінницькій області.
Із приведених результатів виходить, що Вінницька область за всю історію землеробства втратила 140,6 тис. га умовних сільськогосподарських угідь, в тому числі біля 103 тис. га умовної ріллі.
Для відновлення втраченої за ці роки родючості 1 га еродованої ріллі необхідно внести в середньому біля 1000,0 т гною, 9,0 т аміачної селітри, 17,1 т простого суперфосфату і майже 80,0 т калійної солі.
Решта типів ґрунтів поширені переважно на незначних площах і становлять 115,3 тис. га.
Середній вміст гумусу в ґрунтах області за даними Вінницького філіалу інституту “Укрземпроект”(1982р.) – 2,94%. Найвищий вміст його мають ґрунти Липовецького (3,99%), Хмільницького (3,87%), Калиновського (3,65%), Козятинського (3,87%) районів, найнижчий – у Барському (1,86%), Жмеринському (1,94%), Тиврівському (1,92%) і Муровано-Куриловецькому (1,97%) районах.
Відповідно ст.150 Земельного Кодексу України до особливо цінних ґрунтів в області віднесені чорноземи не еродовані суглинкові на лесах, лучно - чорноземні суглинкові, темно - сірі і чорноземи опідзолені суглинкові на лесах та їх глеюваті відміни, торфовища глибокі і середньоглибокі осушені. Загальна площа їх складає 580,9 тис. га, з них під орними землями – 550,1 тис. га.
105,9 тис. га сільськогосподарських угідь зазнають перезволоження, з них ріллі - 96,2 тис. га, 75,9 тис. га – заболочення, з них ріллі 38,9 тис. га, 2,2 тис. га – кам’янисті, з них ріллі 0,4 тис. га.
Мочаристі ґрунти або мочарі носять природно - антропогенний характер.
Висока розораність, насиченість сівозмін просапними культурами та шаблонна система обробітку - основні причини, які призводять до збільшення площ з мочарами.
Як елемент ландшафту, вони являють собою періодично перезволожену за рахунок підгрунтових вод ділянку місцевості, яка знаходиться в автоморфних умовах зволоження - на вододілах та схилах балок.
Так в Ямпільському, Томашпільському, Крижопільському, Піщанському, Могилів – Подільському, Чечельницькому і Чернівецькому районах на площі 18,1 тис. га, на вододілах та їх схилах, де ґрунтоутворюючі породи щільні дочетвертинні глини або ж оглеєні леси підстелені ними, утворились чорноземні - лучні мочаристі та мочарні ґрунти.
Мочарі, порівняно з оточуючими їх ґрунтами відрізняються більш важким гранулометричним складом і відсутністю агрономічно цінної структури: у вологому стані вони в'язкі, дуже липкі, в сухому – дуже злиті, щільні, тріщинуваті.
Частота появи і ступінь перезволоження таких ґрунтів залежить від погодних умов (після сухих років вони зникають, а після вологих, навпаки, збільшуються).
Періодичність у водному режимі ускладнює їх використання.
В місцях розміщення цих ґрунтів на схилах більше 7 градусів, в роки з надмірною кількістю опадів, виникають зсуви, які спричиняють руйнування поверхні ґрунту. Значна площа їх уже заліснена, але ще до 200 га знаходиться під сільськогосподарськими угіддями (переважно під малопродуктивними пасовищами).
В Хмільницькому, Калинівському, Вінницькому, Козятинському та Літинському районах рельєф місцевості являє собою слабохвилясту рівнину з добре вираженими мікропониженнями округлої або овальної форми з плоским дном, декілька метрів в діаметрі і в глибину 0,5 – 2,0 м, які у весняно - літній період заповнюються талими та дощовими водами, що також викликає тривале перезволоження ґрунтів. а іноді і постійне заболочення, і ускладнює їх використання.
У області водною ерозією пошкоджено 851,1 тис. га, з них 743,8 тис. га сільськогосподарських угідь або 41,1% від загальної площі обслідуваних земель, в тому числі ріллі 598,3 тис. га, (80,4% від обслідуваних с. - г. угідь).
Найбільший відсоток еродованих земель в Барському, Крижопільському, Томашпільському, Муровано-Куриловецькому, Чечельницькому і Шаргородському районах (60 – 67%), найменший - у Липовецькому, Калиновському і Вінницькому районах (9 – 14%).
Значні збитки сільськогосподарським угіддям, в основному орним землям, наносить водна ерозія ґрунтів. Як видно з таблиці 7 - 39% орних земель в тій чи іншій мірі зазнають впливу площинної ерозії.
Починаючи з 1961 року водна ерозія з року в рік охоплює все більші території. Так, за період з 1961 р. по 1980 р. площа еродованих ґрунтів збільшилась на 67,4 тис. га (13%), з 1980 р. по 1990 рік – на 58,9 тис. га, (10%), а з 1991 р. по 1996 р. зменшилась на 21,9 тис. га (4%), що пояснюється, насамперед переведенням ріллі на схилах більше 70 в інші види сільськогосподарських угідь (кормові).
В 1983 році Південним відділенням Українського науково – дослідного інституту захисту ґрунтів від ерозії виконані роботи по визначенні втрат від ерозії ґрунтів у Вінницькій області.
Із приведених результатів виходить, що Вінницька область за всю історію землеробства втратила 140,6 тис. га умовних сільськогосподарських угідь, в тому числі біля 103 тис. га умовної ріллі.
Для відновлення втраченої за ці роки родючості 1 га еродованої ріллі необхідно внести в середньому біля 1000,0 т гною, 9,0 т аміачної селітри, 17,1 т простого суперфосфату і майже 80,0 т калійної солі.