| Назва: | Службові відрядження |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 1,53 MB |
| Скачувань: | 46 |
Відрядження належить до службових обов’язків працівників. Відмова від нього без поважних причин вважається дисциплінарною провиною. Винятки становлять:
v жінки, які мають дітей до 3-х років, або вагітні. Скерування їх у відрядження забороняється ст. 176 КЗпП;
v жінки, які мають дітей від 3 до 14 років. Скерування їх у відрядження можливе лише за їх згодою.
За відрядженим працівником зберігається місце роботи (посада) та середній заробіток за час відрядження, в тому числі й за час перебування в дорозі.
Середній заробіток за час перебування працівника у відрядженні зберігається на всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи.
Власник (або уповноважена ним особа) відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження: витрат на наймання житлового приміщення, на побутові послуги, транспортні та інші витрати. Розмір добових витрат, що виплачуються працівникам, направленим у відрядження підприємствами усіх форм власності, не може бути нижчим ніж норми добових витрат, установлених працівниками, які направляються у відрядження підприємствами, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, залежно від країни відрядження. Указані в цьому абзаці обмеження запроваджуються наказом (розпорядженням) власника (або уповноваженої ним особи).
2.1. Оплата праці робітнику який знаходиться у службовому відрядженні.
Заробітна плата переказується поштою відрядженому працівникові на рахунок що його відрядило. На час відрядження особа, яка працює за сумісництвом, середній заробіток зберігається на тому підприємстві що його
відрядило. У разі направлення працівника у відрядження одночасно з основної роботи, та роботи за сумісництвом середній заробіток зберігається за ним на обох посадах, а видатки для відшкодування витрат на відрядження розподіляються між підприємствами, що направляли працівника у відрядження, за згодою між ними.
За кожен день (включаючи день від’їзду та приїзду) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові і неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах граничних норм, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 № 663.
Визначення кількості днів відрядження для виплати добових проводиться з урахуванням дня вибуття у відрядження й дня прибуття до місця постійної роботи, що зараховуються як два дні.
При відрядженні працівника строком на один день або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу.
Якщо відсутні відмітки в посвідчення про відрядження, то добові не виплачуються.
Добові витрати – це витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи.
2.2. Час відпочинку відрядженого працівника
На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. У разі, коли працівник відбуває у відрядження у вихідний день, йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день для відпочинку.
Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається лише з дозволу профспілкового комітету в наступних виняткових випадках:
k Для відведення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
k Для відведення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;
k Для виконання невідкладних навантажувально-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
У таких випадках залучення до роботи у вихідний день провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженим ним органом.
Робота у вихідний день компенсується за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП).
2.2.1. Святкові та неробочі дні
Законодавством України про працю передбачені наступні святкові дні, робота в які не проводиться:
1 січня – Новий Рік;
7 січня – Різдво Христове;
8 березня – Міжнародний робочий день;
1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня – День Перемоги;
28 червня – День конституції України;
24 серпня – День Конституції України.
Робота також не проводиться і в дні релігійних свят:
7 січня – Різдво Христове;
v жінки, які мають дітей до 3-х років, або вагітні. Скерування їх у відрядження забороняється ст. 176 КЗпП;
v жінки, які мають дітей від 3 до 14 років. Скерування їх у відрядження можливе лише за їх згодою.
За відрядженим працівником зберігається місце роботи (посада) та середній заробіток за час відрядження, в тому числі й за час перебування в дорозі.
Середній заробіток за час перебування працівника у відрядженні зберігається на всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи.
Власник (або уповноважена ним особа) відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження: витрат на наймання житлового приміщення, на побутові послуги, транспортні та інші витрати. Розмір добових витрат, що виплачуються працівникам, направленим у відрядження підприємствами усіх форм власності, не може бути нижчим ніж норми добових витрат, установлених працівниками, які направляються у відрядження підприємствами, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, залежно від країни відрядження. Указані в цьому абзаці обмеження запроваджуються наказом (розпорядженням) власника (або уповноваженої ним особи).
2.1. Оплата праці робітнику який знаходиться у службовому відрядженні.
Заробітна плата переказується поштою відрядженому працівникові на рахунок що його відрядило. На час відрядження особа, яка працює за сумісництвом, середній заробіток зберігається на тому підприємстві що його
відрядило. У разі направлення працівника у відрядження одночасно з основної роботи, та роботи за сумісництвом середній заробіток зберігається за ним на обох посадах, а видатки для відшкодування витрат на відрядження розподіляються між підприємствами, що направляли працівника у відрядження, за згодою між ними.
За кожен день (включаючи день від’їзду та приїзду) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові і неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах граничних норм, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 № 663.
Визначення кількості днів відрядження для виплати добових проводиться з урахуванням дня вибуття у відрядження й дня прибуття до місця постійної роботи, що зараховуються як два дні.
При відрядженні працівника строком на один день або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу.
Якщо відсутні відмітки в посвідчення про відрядження, то добові не виплачуються.
Добові витрати – це витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи.
2.2. Час відпочинку відрядженого працівника
На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. У разі, коли працівник відбуває у відрядження у вихідний день, йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день для відпочинку.
Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається лише з дозволу профспілкового комітету в наступних виняткових випадках:
k Для відведення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
k Для відведення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;
k Для виконання невідкладних навантажувально-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
У таких випадках залучення до роботи у вихідний день провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженим ним органом.
Робота у вихідний день компенсується за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП).
2.2.1. Святкові та неробочі дні
Законодавством України про працю передбачені наступні святкові дні, робота в які не проводиться:
1 січня – Новий Рік;
7 січня – Різдво Христове;
8 березня – Міжнародний робочий день;
1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня – День Перемоги;
28 червня – День конституції України;
24 серпня – День Конституції України.
Робота також не проводиться і в дні релігійних свят:
7 січня – Різдво Христове;