| Назва: | Народні звичаї та обряди |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 3,13 KB |
| Скачувань: | 221 |
Народні звичаї та обряди
Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.
Але звичаї – це не відокремлене явище в житті народу, це втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремим людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постачання народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно зв’язана з звичаями народу.
Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнається нард не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.
Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також мова – це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу.
В усіх народів світу існує повіря, що той хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристанища, бо він загублений для свого народу.
У нашого, українського народу існує повіря, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками.
Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає, питається:
Чи ти рано до схід-сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
Як бачимо з чих слів Шевченка, не вчити своїх дітей звичаїв – це такий же великий для матері, як і гріх не молитися Богові.
На час у який ми тепер святкуємо Різдво Христове, колись ще до християнства на Україні припадаємо свято зимового повороту сонця. Це був час ворожіння на майбутній рік.
Про все це співається в колядках, що були відомі далеко ще до початку християнських часів на Україні.
Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.
Але звичаї – це не відокремлене явище в житті народу, це втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремим людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постачання народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно зв’язана з звичаями народу.
Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнається нард не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.
Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також мова – це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу.
В усіх народів світу існує повіря, що той хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристанища, бо він загублений для свого народу.
У нашого, українського народу існує повіря, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками.
Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає, питається:
Чи ти рано до схід-сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
Як бачимо з чих слів Шевченка, не вчити своїх дітей звичаїв – це такий же великий для матері, як і гріх не молитися Богові.
На час у який ми тепер святкуємо Різдво Христове, колись ще до християнства на Україні припадаємо свято зимового повороту сонця. Це був час ворожіння на майбутній рік.
Про все це співається в колядках, що були відомі далеко ще до початку християнських часів на Україні.
