| Назва: | Історія української культури |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 32,1 KB |
| Скачувань: | 68 |
Важливі політичні та історичні проблеми висвітлювалися у творах оригінальної руської літератури, що грунтувалася на досвіді усної дохристиянської культури. Вчені підрахували, що в десяти тисячах церков і монастирів, які були побудовані на Русі з кінця Х до початку XIII ст., знаходилось близько 85 тис. перекладних та оригінальних книг.
Специфіка релігійного змісту, можливості доступу, до досягнень світової культури сприяли тому, що, в основному, першими руськими письменниками були священнослужителі: київський митрополит Іларіон, митрополит Климент Смолятич, монах-літописець Нестор, єпископи Кирило Туровський та Лука Жидята, дяк Григорій, ігумен Печерського монастиря Феодосій, ігумен Сильвестр та інші.
Основним джерелом викладу філософських, соціальних та морально-етичних проблем на Русі була Біблія, особливо Новий Завіт. З біблійних книг найчастіше перекладалися Євангеліє, Апостол («Дії Святих апостолів» і «Послання апостолів»), Псалтир, П'ятикнижжя Мойсеєве, Буття.
Збереглося чимало списків Євангелій, але лише два з них складають тетра-Євангелія, тобто усі чотири Євангелія (від Матвія, Марка; Луки, Іоанна) разом. Перший руський список Євангелія був виконаний дяком. Григорієм у 1056 - 1057 рр. на замовлення новгородського воєводи і посадника Остромира, родича великого князя Ізяслава. Звідси і назва - "0стромислове Євангеліє». Деякі дослідники вважають, що форма письма цього твору свідчить про його київське: походження, а дяк Григорій, можливо, був з духовенства, що приїхало з Києва до Новгорода.
Іншим важливим джерелом древньоруської християнської філософсько-літературної думки була візантійська література, зокрема, патристична - твори так званих «отців церкви»: Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Дамаскіна, Іоанна Златоуста, Афанасія Александрійського, Єфрема Сірина інших, а також матеріали перших Вселенських соборів (325—787 рр.). В них обгрунтовувалися основні догмати християнства.
Найдавнішою пам'яткою писемності Київської. Русі є «Ізборник Святослава», укладений 1073 та 1076 рр. для київського князя Святослава Ярославича. Поряд з творами церковно-релігійного характеру, зокрема уривками з патристичної літератури, він містить публіцистичні твори давньоруських письменників, в яких роз'яснюються норми поведінки людини за різних побутових обставин. В «Ізборнику» 1073 р. був поданий перший «Індекс книг істинних і хибних», в якому мова йшла про ті книги, які слід читати і які підлягають забороні (так звані «відречені», апокрифічні книги). В «Ізборнику 1076 р. згадувався автор — «грішний Іоанн», розповідалося, якими джерелами користувався укладач книги, коли була закінчена робота, хто замовив «Ізборник» тощо. Дані публікації були першими на Русі бібліографічними довідниками.
Для характеристики епохи виникнення оригінальної літератури Київської Русі найкраще підходить афоризм з «Євангелія від Іоанна»: «Спочатку було слово». «Словами» називалися тоді твори церковно-повчального характеру. Сюжетом для їх написання могла служити історична подія, злободенна суспільна проблема, постановка моральної теми.
Першим відомим письменником з місцевого населення був у Київській Русі митрополит Іларіон. Роки його народження і смерті невідомі, творив він в XI ст. за часів княжіння Ярослава Мудрого. Він є автором визначної пам'ятки вітчизняної писемності - церковно-богословського твору «Слово про закон і благодать», написаного між 1037 і 1050 рр., в якому відзначив велич руського народу, руської землі, руської церкви. Необхідно зауважити, що під «Законом» стародавні письменники розуміли Старий Завіт - першу частину Біблії (іудаїзм), а під «Благодаттю» - Новий Завіт - Другу частину Біблії (християнство).
Митрополит Іларіон поставив перед собою складне історико-філософське завдання — довести ідею рівності всіх народів, підвести читачів до ідеї включення древньоруського народу у всесвітню історію, показати, що руська земля «славиться в усіх чотирьох кінцях Землі». Автор акцентує увагу на вільному і самостійному виборі релігії князем Володимиром,- що повністю відповідало політичному курсу
Ярослава Мудрого, який вів боротьбу за політичну, церковну і культурну незалежність від Візантії. В особі Володимира Святославича Іларіон вперше в древньоруській літературі створює образ ідеального князя — «правдивого, славного та мужнього». Він. першим на Русі обґрунтовує ідею княжої влади, яка дана від Бога, відстоює принцип прямого престолонаслідування. Як церковний діяч, митрополит Іларіон, безумовно, на перше місце ставить «божественну мудрість».
У Київській. Русі досить швидко виник свій жанр літератури — літописання (як жанр, а не історичні записи), який у такому вигляді не був відомий ні у Візантії, ні в Болгарії. Літописи — це не лише історичні, але й видатні літературні твори, сказання, билини, народні перекази, посольські нотатки, легенди. На даний час збереглося близько ,1500 літописних списків, які є величезним надбанням культури східнослов'янських народів.
Специфіка релігійного змісту, можливості доступу, до досягнень світової культури сприяли тому, що, в основному, першими руськими письменниками були священнослужителі: київський митрополит Іларіон, митрополит Климент Смолятич, монах-літописець Нестор, єпископи Кирило Туровський та Лука Жидята, дяк Григорій, ігумен Печерського монастиря Феодосій, ігумен Сильвестр та інші.
Основним джерелом викладу філософських, соціальних та морально-етичних проблем на Русі була Біблія, особливо Новий Завіт. З біблійних книг найчастіше перекладалися Євангеліє, Апостол («Дії Святих апостолів» і «Послання апостолів»), Псалтир, П'ятикнижжя Мойсеєве, Буття.
Збереглося чимало списків Євангелій, але лише два з них складають тетра-Євангелія, тобто усі чотири Євангелія (від Матвія, Марка; Луки, Іоанна) разом. Перший руський список Євангелія був виконаний дяком. Григорієм у 1056 - 1057 рр. на замовлення новгородського воєводи і посадника Остромира, родича великого князя Ізяслава. Звідси і назва - "0стромислове Євангеліє». Деякі дослідники вважають, що форма письма цього твору свідчить про його київське: походження, а дяк Григорій, можливо, був з духовенства, що приїхало з Києва до Новгорода.
Іншим важливим джерелом древньоруської християнської філософсько-літературної думки була візантійська література, зокрема, патристична - твори так званих «отців церкви»: Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Дамаскіна, Іоанна Златоуста, Афанасія Александрійського, Єфрема Сірина інших, а також матеріали перших Вселенських соборів (325—787 рр.). В них обгрунтовувалися основні догмати християнства.
Найдавнішою пам'яткою писемності Київської. Русі є «Ізборник Святослава», укладений 1073 та 1076 рр. для київського князя Святослава Ярославича. Поряд з творами церковно-релігійного характеру, зокрема уривками з патристичної літератури, він містить публіцистичні твори давньоруських письменників, в яких роз'яснюються норми поведінки людини за різних побутових обставин. В «Ізборнику» 1073 р. був поданий перший «Індекс книг істинних і хибних», в якому мова йшла про ті книги, які слід читати і які підлягають забороні (так звані «відречені», апокрифічні книги). В «Ізборнику 1076 р. згадувався автор — «грішний Іоанн», розповідалося, якими джерелами користувався укладач книги, коли була закінчена робота, хто замовив «Ізборник» тощо. Дані публікації були першими на Русі бібліографічними довідниками.
Для характеристики епохи виникнення оригінальної літератури Київської Русі найкраще підходить афоризм з «Євангелія від Іоанна»: «Спочатку було слово». «Словами» називалися тоді твори церковно-повчального характеру. Сюжетом для їх написання могла служити історична подія, злободенна суспільна проблема, постановка моральної теми.
Першим відомим письменником з місцевого населення був у Київській Русі митрополит Іларіон. Роки його народження і смерті невідомі, творив він в XI ст. за часів княжіння Ярослава Мудрого. Він є автором визначної пам'ятки вітчизняної писемності - церковно-богословського твору «Слово про закон і благодать», написаного між 1037 і 1050 рр., в якому відзначив велич руського народу, руської землі, руської церкви. Необхідно зауважити, що під «Законом» стародавні письменники розуміли Старий Завіт - першу частину Біблії (іудаїзм), а під «Благодаттю» - Новий Завіт - Другу частину Біблії (християнство).
Митрополит Іларіон поставив перед собою складне історико-філософське завдання — довести ідею рівності всіх народів, підвести читачів до ідеї включення древньоруського народу у всесвітню історію, показати, що руська земля «славиться в усіх чотирьох кінцях Землі». Автор акцентує увагу на вільному і самостійному виборі релігії князем Володимиром,- що повністю відповідало політичному курсу
Ярослава Мудрого, який вів боротьбу за політичну, церковну і культурну незалежність від Візантії. В особі Володимира Святославича Іларіон вперше в древньоруській літературі створює образ ідеального князя — «правдивого, славного та мужнього». Він. першим на Русі обґрунтовує ідею княжої влади, яка дана від Бога, відстоює принцип прямого престолонаслідування. Як церковний діяч, митрополит Іларіон, безумовно, на перше місце ставить «божественну мудрість».
У Київській. Русі досить швидко виник свій жанр літератури — літописання (як жанр, а не історичні записи), який у такому вигляді не був відомий ні у Візантії, ні в Болгарії. Літописи — це не лише історичні, але й видатні літературні твори, сказання, билини, народні перекази, посольські нотатки, легенди. На даний час збереглося близько ,1500 літописних списків, які є величезним надбанням культури східнослов'янських народів.