| Назва: | Українська культура ХІХ - початок ХХ ст. |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 30,02 KB |
| Скачувань: | 71 |
Українська культура ХІХ - початок ХХ ст.
План
1. Історичні обставини розвитку української культури.
2. Освіта. Наукові знання. Медицина.
3. Розвиток української мови та літератури.
4. Драматургія і театр. Музика.
5. Образотворче мистецтво та архітектура.
1. Багата українська культура з другої половини XVIII ст. почала виявляти ознаки занепаду. Це давалося взнаки і в колишній Гетьманщині, і в Правобережній Ук¬раїні, зокрема у західних землях. Тут остаточно перемогла унія, а з втратою православ'я цей регіон фактично був позбавлений тих політичних і культурних орієнтирів, за які він боровся протягом століть як складова частина однієї національної держави. Уніатське духовенство, яке проти¬стояло колись польсько-католицькій експансії, деградува¬ло, а нове на той час ще не склалося. Поступово занепада¬ла й традиційна українська культура західних міст. Книго¬друкування, яким колись пишалися Львів, Острог, Перемишль, згасло. Літературна мова ледь жевріла в цер-ковнослов'янщині. Поступово у Східній Україні єдиним засобом літературного спілкування стає російська, у Західній - польська й латинська, у Закарпатті - латинсь¬ка й угорська мови.
Царський уряд, ліквідувавши політичну автономію України, поставив собі на меті повністю нівелювати й український народ, влити його у великоросійську націю.
Намір російського самодержавства асимілювати Украї¬ну здійснювався у двох напрямках: політичному та ідеоло¬гічному. Якщо політичний виражався у ліквідації залишків державності, то ідеологічний напрям мав три об'єкти: полі¬тичний лад, релігію та історію. Треба було переконати свій народ, близьких та далеких сусідів, що найкращий лад для України - самодержавний, що їхня національна іден¬тичність з росіянами підтверджується релігійною єдністю - православ'ям - і що Україна - це Південна Росія, Малоросія, споконвічна російська земля, яка не має власної історії, мови, культури.
Ці ідеї були обґрунтовані у творах В. Татищева, М. Ломоносова, а остаточне втілення знайшли в "Истории государства Российского" М. Карамзіна.
На імперській тріаді "самодержавство, православ'я, на¬родність" виховувалось українське зросійщене дворянство кінця XVIII - початку XIX ст.
Помітний вплив на формування суспільно-політичних поглядів середини XIX ст. спричинило Кирило-Мефодіївське товариство, проголосивши ідею слов'янської федерації. Товариство активізувало зацікавленість суспільства історією слов'ян, їхніми мовами, культурою. М. Костомаров і його однодумці вважали, що саме рідна мова має стати важли¬вою підоймою народної освіти.
Прогресивна західноукраїнська інтелігенція ідею націо¬нального відродження пов'язувала з просвітою народу на засадах мови, літератури, духовного розвитку.
Проголосили цю платформу члени гуртка, що склався у Львові на початку 30-х років і був названий сучасниками "Руською трійцею".
Великим історичним здобутком української літератури кінця XVIII - початку XIX ст. було впровадження у куль¬турне життя нації нової української літературної мови, зас¬нованої на живій мові народу, його фольклорі та певних "книжних" елементах, успадкованих з минулого.
Проте як ніхто інший підніс і розширив національну самосвідомість українського народу Тарас Шевченко. По¬езія великого співця України будила національно-патріо¬тичні настрої української молоді, доти зрусифікованої або спольщеної, інертно-байдужої до рідної мови та культури.
Творчість Т. Г. Шевченка, відгомони ідей кириломефодіївців були головним побудником, який на початку 60-х років спонукав ціле гроно обдарованих молодих людей із сполонізованих дворянських родин Правобережжя поверну¬тися в українське національно-культурне середовище. Серед визначних імен тут - економіст і публіцист Т. Рильський, історик В. Антонович, мовознавець К. Михальчук, етнограф Б. Познанський, лікар К. Юркевич та ін.
Так само поезія великого Тараса "перевернула свідо¬мість" багатьох молодих галичан. Видані 1859р. в Лейпцігу деякі нецензуровані вірші Т.Шевченка вперше потрапили в Галичину і вразили душі молоді, "як щось зовсім нове і нечуване". Т. Шевченко завершив процес формування новітньої української духовності. Він визначив характер, зміст, проблематику, систему ціннісних орієнтирів нашої культури, дав могутній поштовх розвитку усіх її видів і форм: мови, літератури, образотворчого мистецтва, театру, філософсько-етичного вчення тощо.
У шевченківській моделі культури був закладений вели¬чезний заряд народних морально-етичних і духовних цінно¬стей, який дав можливість українському народові вистоя¬ти у найтяжчих випробуваннях. Втративши Гетьманщину, він в умовах політичної і соціальної неволі XIX ст. розвива¬ється саме як державна нація, послідовно і непохитно утвер¬джує свою соборність у царині духу, культури насамперед.
План
1. Історичні обставини розвитку української культури.
2. Освіта. Наукові знання. Медицина.
3. Розвиток української мови та літератури.
4. Драматургія і театр. Музика.
5. Образотворче мистецтво та архітектура.
1. Багата українська культура з другої половини XVIII ст. почала виявляти ознаки занепаду. Це давалося взнаки і в колишній Гетьманщині, і в Правобережній Ук¬раїні, зокрема у західних землях. Тут остаточно перемогла унія, а з втратою православ'я цей регіон фактично був позбавлений тих політичних і культурних орієнтирів, за які він боровся протягом століть як складова частина однієї національної держави. Уніатське духовенство, яке проти¬стояло колись польсько-католицькій експансії, деградува¬ло, а нове на той час ще не склалося. Поступово занепада¬ла й традиційна українська культура західних міст. Книго¬друкування, яким колись пишалися Львів, Острог, Перемишль, згасло. Літературна мова ледь жевріла в цер-ковнослов'янщині. Поступово у Східній Україні єдиним засобом літературного спілкування стає російська, у Західній - польська й латинська, у Закарпатті - латинсь¬ка й угорська мови.
Царський уряд, ліквідувавши політичну автономію України, поставив собі на меті повністю нівелювати й український народ, влити його у великоросійську націю.
Намір російського самодержавства асимілювати Украї¬ну здійснювався у двох напрямках: політичному та ідеоло¬гічному. Якщо політичний виражався у ліквідації залишків державності, то ідеологічний напрям мав три об'єкти: полі¬тичний лад, релігію та історію. Треба було переконати свій народ, близьких та далеких сусідів, що найкращий лад для України - самодержавний, що їхня національна іден¬тичність з росіянами підтверджується релігійною єдністю - православ'ям - і що Україна - це Південна Росія, Малоросія, споконвічна російська земля, яка не має власної історії, мови, культури.
Ці ідеї були обґрунтовані у творах В. Татищева, М. Ломоносова, а остаточне втілення знайшли в "Истории государства Российского" М. Карамзіна.
На імперській тріаді "самодержавство, православ'я, на¬родність" виховувалось українське зросійщене дворянство кінця XVIII - початку XIX ст.
Помітний вплив на формування суспільно-політичних поглядів середини XIX ст. спричинило Кирило-Мефодіївське товариство, проголосивши ідею слов'янської федерації. Товариство активізувало зацікавленість суспільства історією слов'ян, їхніми мовами, культурою. М. Костомаров і його однодумці вважали, що саме рідна мова має стати важли¬вою підоймою народної освіти.
Прогресивна західноукраїнська інтелігенція ідею націо¬нального відродження пов'язувала з просвітою народу на засадах мови, літератури, духовного розвитку.
Проголосили цю платформу члени гуртка, що склався у Львові на початку 30-х років і був названий сучасниками "Руською трійцею".
Великим історичним здобутком української літератури кінця XVIII - початку XIX ст. було впровадження у куль¬турне життя нації нової української літературної мови, зас¬нованої на живій мові народу, його фольклорі та певних "книжних" елементах, успадкованих з минулого.
Проте як ніхто інший підніс і розширив національну самосвідомість українського народу Тарас Шевченко. По¬езія великого співця України будила національно-патріо¬тичні настрої української молоді, доти зрусифікованої або спольщеної, інертно-байдужої до рідної мови та культури.
Творчість Т. Г. Шевченка, відгомони ідей кириломефодіївців були головним побудником, який на початку 60-х років спонукав ціле гроно обдарованих молодих людей із сполонізованих дворянських родин Правобережжя поверну¬тися в українське національно-культурне середовище. Серед визначних імен тут - економіст і публіцист Т. Рильський, історик В. Антонович, мовознавець К. Михальчук, етнограф Б. Познанський, лікар К. Юркевич та ін.
Так само поезія великого Тараса "перевернула свідо¬мість" багатьох молодих галичан. Видані 1859р. в Лейпцігу деякі нецензуровані вірші Т.Шевченка вперше потрапили в Галичину і вразили душі молоді, "як щось зовсім нове і нечуване". Т. Шевченко завершив процес формування новітньої української духовності. Він визначив характер, зміст, проблематику, систему ціннісних орієнтирів нашої культури, дав могутній поштовх розвитку усіх її видів і форм: мови, літератури, образотворчого мистецтва, театру, філософсько-етичного вчення тощо.
У шевченківській моделі культури був закладений вели¬чезний заряд народних морально-етичних і духовних цінно¬стей, який дав можливість українському народові вистоя¬ти у найтяжчих випробуваннях. Втративши Гетьманщину, він в умовах політичної і соціальної неволі XIX ст. розвива¬ється саме як державна нація, послідовно і непохитно утвер¬джує свою соборність у царині духу, культури насамперед.