| Назва: | Особливості культури Візантії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 19,87 KB |
| Скачувань: | 66 |
Особливості культури Візантії
План
1. Історичні передумови становлення культу¬ри Середньовіччя.
2. Наука і освіта в епоху Середньовіччя. Роз¬виток медичних знань.
3. Література й образотворче мистецтво середньовічної Європи.
1. Протягом усієї своєї тисячолітньої історії Візантія була центром своєрідної культури, яка формувалася під впливом римської, грецької та елліністичної традицій.
У культурному житті розмаїта візантійська культуроло¬гія розмежовується на такі основні періоди:
1) відмирання античності і встановлення нової середньо¬вічної культури в дусі християнського віровчення (IV- VII ст.); 2) культурний спад у зв'язку з економічним зане¬падом та аграризацією міст (кінець VII- початок IX ст.); 3) нове культурне піднесення Константинополя та інших провінційних міст (середина IX-X ст.); 4) найвищий роз¬виток візантійської культури, зумовлений розквітом місь¬кого життя (XI-XII ст.); 5) занепад культури, викликаний політичним ослабленням Візантії (кінець XII-XIII ст.); 6) зародження обмеженого візантійського гуманізму, харак¬терною ознакою якого було відновлення античної освіче¬ності (XIV - початок XV ст.).
Слід підкреслити, що культура Візантії - це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Одночасно цей міст єднає культури Заходу і Сходу, є особливим проявом їхньо¬го синтезу, зумовленого географічним положенням і багато¬національним характером Візантійської держави. Пере¬плетення європейських та азіатських впливів, греко-римських і східних традицій наклало відбиток на суспільне життя, релігійно-філософські ідеї, літературу та мистецтво Візантії. Своєрідність візантійської цивілізації полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю культур Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
У Візантії існувала мовна та релігійна спільність. Етнічну основу цієї держави становили греки та еллінізоване насе¬лення областей, де панували грецька мова й античні зви¬чаї. Тут довго зберігалася романізація адміністративного апарату, армії та судочинства. Державною мовою була ла¬тина, а з VII ст. - грецька мова. В духовному житті візан¬тійського суспільства панувало християнство, антична куль¬турна спадщина тут була піддана відчутному впливу його греко-православного різновиду.
Відмінності православ'я від католицизму відбились у своєрідності філософсько-богословських поглядів грецько¬го Сходу, в догматиці, літургії та обрядовості православної церкви, системі християнських етичних та естетичних цін¬ностей Візантії.
Оскільки візантійська культура, на відміну від середньо¬вічної західноєвропейської, спиралася не лише на христи¬янство, але й на античну спадщину, це проявилося не тільки в мистецтві, але й в науці, зокрема медичній. Лікарі Візантії були добре знайомі з творами медиків Греції і Риму.
Лікар візантійського імператора Юліана Відступника Орибазій (326-403 рр. н.е.) зібрав грецьку медичну літера¬туру і створив численну медичну енциклопедію "Синопсис" у 70-ти томах. Крім витягів з робіт різних авторів, Орибазій включив у книгу власні висновки і узагальнення.
Подібно до Орибазія, енциклопедистами у Візантійській імперії були Олександир Тральський, Аецій Амідійський (VI ст.), Павел Егінський (VII ст.). Створення таких енци¬клопедій стало значним вкладом візантійських вчених у збереження наукових знань стародавнього світу.
У середині IX ст. у Візантії утворюються вищі навчальні заклади, де поряд з філософією, математикою, астрономією, філологією викладалася також медицина.
Великою заслугою середньовічної медицини Сходу стало створення громадських лікарень і аптек. Лікарні виникали на основі притулків для подорожніх, цьому сприяв розвиток торгівлі і необхідність надавати допо¬могу хворим, які зупинялися в заїзних дворах. Утриман¬ня лікарень у Візантії знаходилось у віданні церкви. В статутах візантійських монастирів містився детальний опис розпорядку лікарень, організації навчання лікарській справі, надання допомоги хворим.
Завдяки постійним зв'язкам з Візантією Київська Русь раніше, ніж народи Західної Європи, ознайомилася з культурними досягненнями античного світу.
Після занепаду Римської імперії та поділу її на дві частини центром Східної Римської імперії стає Константинополь, заснований у 330 р. на місці давньогрецького поселення Візантій. Звідси й походить назва величезної наддержави - Візантії, до якої входили в різні часи Македонія, Сирія, Мала Азія, Єгипет. Природно, що на мистецтво Візантії, яке роз¬вивалося майже протягом тисячоліття (395-1453), вплива¬ли не тільки греко-елліністичні традиції, а й художня куль¬тура Передньго Сходу, а також варварських держав, у тому числі сусідів-слов'ян.
План
1. Історичні передумови становлення культу¬ри Середньовіччя.
2. Наука і освіта в епоху Середньовіччя. Роз¬виток медичних знань.
3. Література й образотворче мистецтво середньовічної Європи.
1. Протягом усієї своєї тисячолітньої історії Візантія була центром своєрідної культури, яка формувалася під впливом римської, грецької та елліністичної традицій.
У культурному житті розмаїта візантійська культуроло¬гія розмежовується на такі основні періоди:
1) відмирання античності і встановлення нової середньо¬вічної культури в дусі християнського віровчення (IV- VII ст.); 2) культурний спад у зв'язку з економічним зане¬падом та аграризацією міст (кінець VII- початок IX ст.); 3) нове культурне піднесення Константинополя та інших провінційних міст (середина IX-X ст.); 4) найвищий роз¬виток візантійської культури, зумовлений розквітом місь¬кого життя (XI-XII ст.); 5) занепад культури, викликаний політичним ослабленням Візантії (кінець XII-XIII ст.); 6) зародження обмеженого візантійського гуманізму, харак¬терною ознакою якого було відновлення античної освіче¬ності (XIV - початок XV ст.).
Слід підкреслити, що культура Візантії - це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Одночасно цей міст єднає культури Заходу і Сходу, є особливим проявом їхньо¬го синтезу, зумовленого географічним положенням і багато¬національним характером Візантійської держави. Пере¬плетення європейських та азіатських впливів, греко-римських і східних традицій наклало відбиток на суспільне життя, релігійно-філософські ідеї, літературу та мистецтво Візантії. Своєрідність візантійської цивілізації полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю культур Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
У Візантії існувала мовна та релігійна спільність. Етнічну основу цієї держави становили греки та еллінізоване насе¬лення областей, де панували грецька мова й античні зви¬чаї. Тут довго зберігалася романізація адміністративного апарату, армії та судочинства. Державною мовою була ла¬тина, а з VII ст. - грецька мова. В духовному житті візан¬тійського суспільства панувало християнство, антична куль¬турна спадщина тут була піддана відчутному впливу його греко-православного різновиду.
Відмінності православ'я від католицизму відбились у своєрідності філософсько-богословських поглядів грецько¬го Сходу, в догматиці, літургії та обрядовості православної церкви, системі християнських етичних та естетичних цін¬ностей Візантії.
Оскільки візантійська культура, на відміну від середньо¬вічної західноєвропейської, спиралася не лише на христи¬янство, але й на античну спадщину, це проявилося не тільки в мистецтві, але й в науці, зокрема медичній. Лікарі Візантії були добре знайомі з творами медиків Греції і Риму.
Лікар візантійського імператора Юліана Відступника Орибазій (326-403 рр. н.е.) зібрав грецьку медичну літера¬туру і створив численну медичну енциклопедію "Синопсис" у 70-ти томах. Крім витягів з робіт різних авторів, Орибазій включив у книгу власні висновки і узагальнення.
Подібно до Орибазія, енциклопедистами у Візантійській імперії були Олександир Тральський, Аецій Амідійський (VI ст.), Павел Егінський (VII ст.). Створення таких енци¬клопедій стало значним вкладом візантійських вчених у збереження наукових знань стародавнього світу.
У середині IX ст. у Візантії утворюються вищі навчальні заклади, де поряд з філософією, математикою, астрономією, філологією викладалася також медицина.
Великою заслугою середньовічної медицини Сходу стало створення громадських лікарень і аптек. Лікарні виникали на основі притулків для подорожніх, цьому сприяв розвиток торгівлі і необхідність надавати допо¬могу хворим, які зупинялися в заїзних дворах. Утриман¬ня лікарень у Візантії знаходилось у віданні церкви. В статутах візантійських монастирів містився детальний опис розпорядку лікарень, організації навчання лікарській справі, надання допомоги хворим.
Завдяки постійним зв'язкам з Візантією Київська Русь раніше, ніж народи Західної Європи, ознайомилася з культурними досягненнями античного світу.
Після занепаду Римської імперії та поділу її на дві частини центром Східної Римської імперії стає Константинополь, заснований у 330 р. на місці давньогрецького поселення Візантій. Звідси й походить назва величезної наддержави - Візантії, до якої входили в різні часи Македонія, Сирія, Мала Азія, Єгипет. Природно, що на мистецтво Візантії, яке роз¬вивалося майже протягом тисячоліття (395-1453), вплива¬ли не тільки греко-елліністичні традиції, а й художня куль¬тура Передньго Сходу, а також варварських держав, у тому числі сусідів-слов'ян.