| Назва: | Особливості культури Візантії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 19,87 KB |
| Скачувань: | 100 |
У 1453 р. внаслідок турецького завоювання Візантійсь¬ка імперія припинила своє існування. Проте вплив її куль¬тури яскраво позначився на мистецтві Західної Європи, південних слов'ян, Київської Русі, Закавказзя.
2. У період середньовіччя закладаються основи євро¬пейської цивілізації, оскільки в стародавні часи не було Єв¬ропи у сучасному розумінні культурно-історичної спільно¬ти. Позитивний вклад середньовіччя в історію культури людства величезний, він дістав прояв в усіх її галузях - в освіті, філософії, конкретних наукових знаннях, мистецтві.
Для глибшого розуміння змісту і напрямків культурно¬го прогресу середньовіччя необхідно з'ясувати особливості історичних обставин даного періоду.
Крах Західної Римської імперії ознаменував початок нової епохи - епохи Середніх віків, основним змістом якої була трансформація феодальних відносин, насамперед землеволодіння. Розвинута форма феодальної власності являла собою спадкоємну земельну власність представни¬ка панівної верхівки, за яку він мусив відбувати військову чи іншу службу в сеньйора. Політична система феодаль¬ного суспільства відзначалася, перш за все, тим, що влада була безпосередньо пов'язана з земельною власністю, ви¬ступала її атрибутом. Як не дивно, але в часи середньовіч¬чя набрали реальності перші форми демократії в ширшо¬му застосуванні, ніж, наприклад, в античному рабовлас¬ницькому суспільстві.
В XI-XIII ст. стало утверджуватися міське самоврядуван¬ня. Якщо місто повністю звільнялося від влади сеньйора-феодала, воно отримувало статус комуни. Комунальний тип самоврядування міг перетворюватися в місто-державу з республіканською формою правління. Міські республіки мали власну виборну адміністрацію, свої суди, поліцію й армію, чеканили монету. Такий тип самоврядування набув поширення в італійських містах - Венеції, Флоренції, Генуї. На чолі комуни стояла міська рада, яка здійснювала керів¬ництво адміністративно-господарською діяльністю, видавала загальнообов'язкові розпорядження. Радою керували виборні особи: мер (Франція, Англія), бургомістр (Німеччина), кон¬сул (Італія). Міська община, неоднорідна за соціальним складом, включала різні корпорації і стани. Торгове насе¬лення об'єднувалось у гільдії, а ремісники - в цехи. Цех також був політичне спрямованою організацією, очолюва¬ною виборним магістром.
У XV ст. феодальна держава сягає найвищого ступеня централізації через посередництво абсолютної монархії, позитивне значення якої полягало в тому, що, зміцнюючи економічну і культурну єдність народів, остання сприяла формуванню європейських націй. Однак вона ж створила і величезний апарат насильства, який, наче велетенський спрут, душив суспільство.
В епоху Середньовіччя Європа стала головним носієм культури католицької церкви, могутність якої постійно зро¬стала. Вже у XII-XIII ст. римські папи видавали загально¬обов'язкові акти (булли), володіли виключним правом скли¬кати собори і санкціонувати їх постанови. Папа був вищою судовою інстанцією як у церковних справах, так і в справах світської влади. За Інокентія III (1160 - 1216) багато євро¬пейських монархів визнали себе його васалами. В боротьбі з непокірними папи використовували інтердикт - заборо¬ну відправ усіх богослужінь і релігійних обрядів на території тієї чи іншої держави, а також відлучення монархів від цер¬кви, звільнення підданих від присяги королю.
На ниві духовного життя панувала папська курія, яка включала колегію кардиналів, канцелярію і судові устано¬ви. Це була справжня "духовна імперія", котра для боротьби з єретицтвом створила репресивний апарат - інквізицію; згідно з постановами IV Латеранського (1215 р.) і Тулузь¬кого (1229р.) соборів церква повинна була виявляти єре¬тиків, засуджувати їх і передавати світській владі для по¬карання. Світські правителі під загрозою відлучення від церкви мусили негайно виконувати вироки, очищати свої землі від єресі.
Для боротьби з Реформацією і зміцнення папської вла¬ди католицька церква у 1534 р. створила чернечий орден єзуїтів, який також контролював у Європі майже всю осві¬ту. Церква розробила своє правництво, основні норми якого іменувалися канонами. Джерелом канонічного права були Святе письмо, постанови церковних соборів, нормативні акти пап - конституції, булли, енцикліки. Це право регулю¬вало не тільки внутрішньоцерковні відносини. Церковним судом вирішувалися справи про шлюб і сім'ю, підробку гро¬шей, наклепи, фальшиві свідчення, оскільки вважалося, що такі проступки безпосередньо пов'язані з гріхопадінням.
Католицька церква була своєрідною папською теокра¬тією, заснованою на взаємовиключних принципах - ас¬кетизмі та всесвітній владі. Поборники цих принципів вели вперту і жорстку боротьбу за те, щоб встановити у світі панування теократії й підкорити релігійному (католицько¬му) світогляду всі сфери людського життя - державу, еко¬номіку, право, літературу, мистецтво, науку.
2. У період середньовіччя закладаються основи євро¬пейської цивілізації, оскільки в стародавні часи не було Єв¬ропи у сучасному розумінні культурно-історичної спільно¬ти. Позитивний вклад середньовіччя в історію культури людства величезний, він дістав прояв в усіх її галузях - в освіті, філософії, конкретних наукових знаннях, мистецтві.
Для глибшого розуміння змісту і напрямків культурно¬го прогресу середньовіччя необхідно з'ясувати особливості історичних обставин даного періоду.
Крах Західної Римської імперії ознаменував початок нової епохи - епохи Середніх віків, основним змістом якої була трансформація феодальних відносин, насамперед землеволодіння. Розвинута форма феодальної власності являла собою спадкоємну земельну власність представни¬ка панівної верхівки, за яку він мусив відбувати військову чи іншу службу в сеньйора. Політична система феодаль¬ного суспільства відзначалася, перш за все, тим, що влада була безпосередньо пов'язана з земельною власністю, ви¬ступала її атрибутом. Як не дивно, але в часи середньовіч¬чя набрали реальності перші форми демократії в ширшо¬му застосуванні, ніж, наприклад, в античному рабовлас¬ницькому суспільстві.
В XI-XIII ст. стало утверджуватися міське самоврядуван¬ня. Якщо місто повністю звільнялося від влади сеньйора-феодала, воно отримувало статус комуни. Комунальний тип самоврядування міг перетворюватися в місто-державу з республіканською формою правління. Міські республіки мали власну виборну адміністрацію, свої суди, поліцію й армію, чеканили монету. Такий тип самоврядування набув поширення в італійських містах - Венеції, Флоренції, Генуї. На чолі комуни стояла міська рада, яка здійснювала керів¬ництво адміністративно-господарською діяльністю, видавала загальнообов'язкові розпорядження. Радою керували виборні особи: мер (Франція, Англія), бургомістр (Німеччина), кон¬сул (Італія). Міська община, неоднорідна за соціальним складом, включала різні корпорації і стани. Торгове насе¬лення об'єднувалось у гільдії, а ремісники - в цехи. Цех також був політичне спрямованою організацією, очолюва¬ною виборним магістром.
У XV ст. феодальна держава сягає найвищого ступеня централізації через посередництво абсолютної монархії, позитивне значення якої полягало в тому, що, зміцнюючи економічну і культурну єдність народів, остання сприяла формуванню європейських націй. Однак вона ж створила і величезний апарат насильства, який, наче велетенський спрут, душив суспільство.
В епоху Середньовіччя Європа стала головним носієм культури католицької церкви, могутність якої постійно зро¬стала. Вже у XII-XIII ст. римські папи видавали загально¬обов'язкові акти (булли), володіли виключним правом скли¬кати собори і санкціонувати їх постанови. Папа був вищою судовою інстанцією як у церковних справах, так і в справах світської влади. За Інокентія III (1160 - 1216) багато євро¬пейських монархів визнали себе його васалами. В боротьбі з непокірними папи використовували інтердикт - заборо¬ну відправ усіх богослужінь і релігійних обрядів на території тієї чи іншої держави, а також відлучення монархів від цер¬кви, звільнення підданих від присяги королю.
На ниві духовного життя панувала папська курія, яка включала колегію кардиналів, канцелярію і судові устано¬ви. Це була справжня "духовна імперія", котра для боротьби з єретицтвом створила репресивний апарат - інквізицію; згідно з постановами IV Латеранського (1215 р.) і Тулузь¬кого (1229р.) соборів церква повинна була виявляти єре¬тиків, засуджувати їх і передавати світській владі для по¬карання. Світські правителі під загрозою відлучення від церкви мусили негайно виконувати вироки, очищати свої землі від єресі.
Для боротьби з Реформацією і зміцнення папської вла¬ди католицька церква у 1534 р. створила чернечий орден єзуїтів, який також контролював у Європі майже всю осві¬ту. Церква розробила своє правництво, основні норми якого іменувалися канонами. Джерелом канонічного права були Святе письмо, постанови церковних соборів, нормативні акти пап - конституції, булли, енцикліки. Це право регулю¬вало не тільки внутрішньоцерковні відносини. Церковним судом вирішувалися справи про шлюб і сім'ю, підробку гро¬шей, наклепи, фальшиві свідчення, оскільки вважалося, що такі проступки безпосередньо пов'язані з гріхопадінням.
Католицька церква була своєрідною папською теокра¬тією, заснованою на взаємовиключних принципах - ас¬кетизмі та всесвітній владі. Поборники цих принципів вели вперту і жорстку боротьбу за те, щоб встановити у світі панування теократії й підкорити релігійному (католицько¬му) світогляду всі сфери людського життя - державу, еко¬номіку, право, літературу, мистецтво, науку.
Новости загрузка новостей...