| Назва: | Культура і цивілізація |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 21,37 KB |
| Скачувань: | 121 |
Лише з початком наукового вивчення історії людства стають можливими нові підходи до періодизації культури. У ХУІІІ ст. французький філософ-просвітитель Ж.Кондорсе (1743-1794рр.) поділив історію людської культури на послідовно змінні форми господарювання ( полювання, рибальство, скотарство, землеробство). Початок ХІХ ст.. ознаменувався розквітом археологічних досліджень. Необхідність чіткої класифікації пам'яток матеріальної культури зумовила розробку науково обґрунтованої археологічної періодизації, що підтвердила правильність гіпотези Лукреція. Датський вчений К.Томпсон, спираючись на археологічні дані, вводить поняття трьох віків: кам'яного, бронзового і залізного.
Дуже плідно над проблемою періодизації культури в ХІХ ст. попрацювали вчені, які в основу своїх концепцій поклали ідею еволюції. Так шведський природодослідник С.Нільсон (1787-1887 рр.) виділив у процесі розвитку культури чотири стадії: дикунство, номадизм (кочове скотарство), землеробство і цивілізація.
Американський історик, етнограф і археолог Л.Морган, а потім Ф.Енгельс, спираючись на поділ людської історії на дикунство, варварство і цивілізацію запропонований ще в кінці ХУІІІ ст. шотландським філософом А.Фергюссоном, пов'язували виділення кожної з цих епох з певним рівнем матеріальної культури, з конкретними формами розвитку господарства. Епосі дикунства відповідають такі господарства, що привласнюють ( збирання, полювання і рибальство), епосі варварства - ті, що виробляють (раннє землеробство і скотарство, епосі цивілізації - розвинена аграрна культура, промислова і науково-технічна культури.
Найбільш поширені періодизації історії культури узгоджується між собою ( див. на схемі №1: ліворуч розташована загально історична періодизація, в середині - пов'язана з конкретними формами господарювання, праворуч - археологічна).
К.Маркс у своєму економічному творі “Капітал” обґрунтував принцип періодизації культурно-історичного процесу в залежності від рівня розвитку виробничих сил суспільства. Він виділив такі суспільно-економічні формації: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична.
Крім марксистського підходу використовуються й інші принципи періодизації історії з урахуванням особливостей економіки та розподілу. Так виділяють ще суспільства: егалітарні (тобто рівноправні, зрівняльні) з привласнювальним типом господарювання і розподілом продукту між людьми одного статусу, та стратифіковані (ієрархічні) з продуктивним типом господарювання і розподілом продукту за соціальним та економічним станом.
Подальше вивчення історії культури від первісного суспільства і до нашого часу дозволило вченим розробити більш детальну періодизацію культурно-історичного процесу. Найбільш поширеним у культурології стає поняття культурно-історичної епохи, яке фіксує неповторність і специфіку конкретно-історичної доби історії людства. Найзначнішими епохами всесвітнього культурного процесу є: культура збиральництва і полювання, епоха неолітичної революції і ранньої землеробської культури, культура Стародавнього Сходу, антична (грецька та римська) культура, культура Середньовіччя, культури Відродження, культура Реформації, культура Нового часу і культура ХХ ст.
Починаючи з ХУІІІ ст. широко поширюється в різних галузях суспільних наук поняття “цивілізація”. Велику роль в утвердженні цього поняття відіграли твори французького історика Н.Гізо, присвячені історії цивілізації в Європі і окремо у Франції, а також двотомна праця англійського історика Т.Бокля “Історія цивілізації в Англії”. З їхньої точки зору вся загальносвітова культура сприймалась як єдина цивілізація. Але з розвитком суспільства та історичних наук стає зрозумілим, що цивілізація сформувалась лише на певному етапі розвитку людства і являє собою якісну межу на еволюційному шляху.
Особливо велику роль в розгалуженні понять “культура” і “цивілізація” відіграло ознайомлення з життям племен Америки, Австралії, Африки, що зберегли архаїчні культурні комплекси. В результаті термін “цивілізація” все більше використовувався для визначення особливого етапу в культурно-історичному процесі.
Найбільш характерними ознаками цивілізації вважаються: монументальна архітектура, писемність, міста. Вказана тріада виразно характеризує цивілізацію в першу чергу як культурний комплекс, тоді як соціально-економічна сутність цього явища пов'язана із появою класового суспільства і держави.
Пам'ятки архітектури показові з точки зору виробничого потенціалу суспільства, що їх створило. Поява писемності характеризує відділення розумової праці від фізичної, що дозволило зосередити зусилля окремих груп людей на духовному виробництві. Міста виконували специфічні функції у суспільній системі: були центрами сільськогосподарської округи, центрами ремесел і торгівлі та свого роду ідеологічними центрами.
Дуже плідно над проблемою періодизації культури в ХІХ ст. попрацювали вчені, які в основу своїх концепцій поклали ідею еволюції. Так шведський природодослідник С.Нільсон (1787-1887 рр.) виділив у процесі розвитку культури чотири стадії: дикунство, номадизм (кочове скотарство), землеробство і цивілізація.
Американський історик, етнограф і археолог Л.Морган, а потім Ф.Енгельс, спираючись на поділ людської історії на дикунство, варварство і цивілізацію запропонований ще в кінці ХУІІІ ст. шотландським філософом А.Фергюссоном, пов'язували виділення кожної з цих епох з певним рівнем матеріальної культури, з конкретними формами розвитку господарства. Епосі дикунства відповідають такі господарства, що привласнюють ( збирання, полювання і рибальство), епосі варварства - ті, що виробляють (раннє землеробство і скотарство, епосі цивілізації - розвинена аграрна культура, промислова і науково-технічна культури.
Найбільш поширені періодизації історії культури узгоджується між собою ( див. на схемі №1: ліворуч розташована загально історична періодизація, в середині - пов'язана з конкретними формами господарювання, праворуч - археологічна).
К.Маркс у своєму економічному творі “Капітал” обґрунтував принцип періодизації культурно-історичного процесу в залежності від рівня розвитку виробничих сил суспільства. Він виділив такі суспільно-економічні формації: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична.
Крім марксистського підходу використовуються й інші принципи періодизації історії з урахуванням особливостей економіки та розподілу. Так виділяють ще суспільства: егалітарні (тобто рівноправні, зрівняльні) з привласнювальним типом господарювання і розподілом продукту між людьми одного статусу, та стратифіковані (ієрархічні) з продуктивним типом господарювання і розподілом продукту за соціальним та економічним станом.
Подальше вивчення історії культури від первісного суспільства і до нашого часу дозволило вченим розробити більш детальну періодизацію культурно-історичного процесу. Найбільш поширеним у культурології стає поняття культурно-історичної епохи, яке фіксує неповторність і специфіку конкретно-історичної доби історії людства. Найзначнішими епохами всесвітнього культурного процесу є: культура збиральництва і полювання, епоха неолітичної революції і ранньої землеробської культури, культура Стародавнього Сходу, антична (грецька та римська) культура, культура Середньовіччя, культури Відродження, культура Реформації, культура Нового часу і культура ХХ ст.
Починаючи з ХУІІІ ст. широко поширюється в різних галузях суспільних наук поняття “цивілізація”. Велику роль в утвердженні цього поняття відіграли твори французького історика Н.Гізо, присвячені історії цивілізації в Європі і окремо у Франції, а також двотомна праця англійського історика Т.Бокля “Історія цивілізації в Англії”. З їхньої точки зору вся загальносвітова культура сприймалась як єдина цивілізація. Але з розвитком суспільства та історичних наук стає зрозумілим, що цивілізація сформувалась лише на певному етапі розвитку людства і являє собою якісну межу на еволюційному шляху.
Особливо велику роль в розгалуженні понять “культура” і “цивілізація” відіграло ознайомлення з життям племен Америки, Австралії, Африки, що зберегли архаїчні культурні комплекси. В результаті термін “цивілізація” все більше використовувався для визначення особливого етапу в культурно-історичному процесі.
Найбільш характерними ознаками цивілізації вважаються: монументальна архітектура, писемність, міста. Вказана тріада виразно характеризує цивілізацію в першу чергу як культурний комплекс, тоді як соціально-економічна сутність цього явища пов'язана із появою класового суспільства і держави.
Пам'ятки архітектури показові з точки зору виробничого потенціалу суспільства, що їх створило. Поява писемності характеризує відділення розумової праці від фізичної, що дозволило зосередити зусилля окремих груп людей на духовному виробництві. Міста виконували специфічні функції у суспільній системі: були центрами сільськогосподарської округи, центрами ремесел і торгівлі та свого роду ідеологічними центрами.
Новости загрузка новостей...