| Назва: | Історія виникнення священиків і просвіти у селі Середній Березів |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 15,87 KB |
| Скачувань: | 7 |
Отець Микола Томич також походив із сільської галицької родини. Народився отець Микола 10 січня 1877 року в Середньому Березові в сім'ї Михайла Томича та Параски з Гудим'яків. На той час в селі школи не було, тому, імовірно, початкову освіту Микола разом із старшим братом та молодшою сестрою здобували вдома від найманих вчителів. З архівних джерел відомо, що 1901 року Микола Томич закінчив Коломийську гімназію і зразу ж вступив до Львівської духовної семінарії, звідки був направлений на навчання до Відня. Одружившись з Марією Смалько, дочкою пароха з Брустур, 1905 року Микола був рукоположений в сан священика і почав душпастирську роботу у селі Річці на посаді співробітника місцевої церкви. В травні 1907 року священик перейшов до Нижнього Березова на посаду співробітника церкви Перенесення мощей святого Миколая, де 17 січня 1908 року народилася дочка Олександра. 1912 року в сім'ї Томичів народився син Мілько. На той час отець Микола працював співробтником-експозитом в Чорному Потоці - Надвірнянщина.
Та 28 січня 1915 року молодий священик помер від туберкульозу і на утриманні матері залишилося двоє маленьких дітей. Осиротіла сім'я переїхала до Брустур. В цьому гуцульському селі діти здобули початкову освіту, звідси пролягли їхні дороги в світ, такі важкі, трагічні і сумні. Мілько, закінчивши інститут, виїхав з рідного краю і проживає зараз в Америці. А Леся в 1926 році закінчила Коломийську учительську семінарію і через кілька років отримала роботу на Волині, де одружилася з Денисом Паєвським. Народився син - первісток, чекали другу дитину… Але жорстока війна перекреслила мрії і сподівання молодих інтелігентів: Денис змушений був емігрувати, а Леся в поважному стані із синочком Юрчиком знову повернулася в Брустури до матері.
1944 року в Брустури до сім'ї приїхав Денис Паєвський, але невдовзі був заарештований і пізніше загинув в мордовських таборах.
В 1947 році Леся в двома дітьми та старою матір'ю переїхала в село Бабин і влаштувалася вчителькою в школі.
У 1952 році Леся та її син були заарештовані. За вироком суду Лесю було розстріляно 8 квітня 1952 року, а Юрія Паєвського, як неповнолітнього на час арешту, засудили до 25 років каторги.
Юрій Паєвський, пройшовши через муки, трагедії й горе, проживає зараз в місті Червонограді на Львівщині. Про долю своєї матері він розповідав у вересні 1995 року на сторінках косівського “Освітянського вісника”.
Просвіта в Середньому Березові
Українське культурно-освітнє товариство “просвіта” було засновано у Львові в 1868 році. “Просвіта” засновувала українські школи в Галичині, опікувалася виданням українських книжок, проводила заходи для підвищення агротехнічної культури, засновувала кооперативи, крамниці, молочні, ощадно-позичкові каси для українців, призначали стипендії здібній молоді. Поштовхом до розвитку української національної освіти стало видання 22 підручників для українських гімназій.
На початку 1890-х років товариство отримало можливість відкривати власні читальні, які зіграли важливу роль в освітній роботі серед галичан. Головний відділ “Просвіти” у Львові видавав періодичні видання “Читальня”, “Аматорський театр”, “Народна просвіта”, “Бібліотечний порадник”. Про важливе значення товариства в житті краю говорить і те, що воно стало основою державного Державного секретаріату освіти ЗУНР, проголошеної в 1918 році.
Польська влада перешкоджала діяльності “Просвіти”, під різними приводами відкладала реєстрацію нових філій та читалень. Але, незважаючи на труднощі, товариство організувало широку мережу розповсюдження української книги: проводилися виставки - ярмарки книг, організовувалися “мандрівні” бібліотеки, розсилалися книги поштою, проводився різний книгообмін з іншими регіонами України.
Вся ця робота давала свої результати. В перше десятиріччя нашого століття читальнями “Просвіти” було охоплено 85% населених пунктів краю. У Середньому Березові вперше порушив питання про відкриття читальні “Просвіти” в 1922 році уродженець села, студент-богослов духовної семінарії Михайло Сулятицький, який звернувся з листом до головного відділу товариства у Львові з проханням дати поради щодо цього почину. В скорому часі - протягом тижня - Михайло Сулятицький отримав 5 примірників Статуту і книжечку “Просвіта до українського народу”, в якій містилися відповідні поради. Але чомусь у той час читальня не була заснована. Про це все ми дізналися з матеріалів Центрального Державного історичного архіву у місті Львові.
Та 28 січня 1915 року молодий священик помер від туберкульозу і на утриманні матері залишилося двоє маленьких дітей. Осиротіла сім'я переїхала до Брустур. В цьому гуцульському селі діти здобули початкову освіту, звідси пролягли їхні дороги в світ, такі важкі, трагічні і сумні. Мілько, закінчивши інститут, виїхав з рідного краю і проживає зараз в Америці. А Леся в 1926 році закінчила Коломийську учительську семінарію і через кілька років отримала роботу на Волині, де одружилася з Денисом Паєвським. Народився син - первісток, чекали другу дитину… Але жорстока війна перекреслила мрії і сподівання молодих інтелігентів: Денис змушений був емігрувати, а Леся в поважному стані із синочком Юрчиком знову повернулася в Брустури до матері.
1944 року в Брустури до сім'ї приїхав Денис Паєвський, але невдовзі був заарештований і пізніше загинув в мордовських таборах.
В 1947 році Леся в двома дітьми та старою матір'ю переїхала в село Бабин і влаштувалася вчителькою в школі.
У 1952 році Леся та її син були заарештовані. За вироком суду Лесю було розстріляно 8 квітня 1952 року, а Юрія Паєвського, як неповнолітнього на час арешту, засудили до 25 років каторги.
Юрій Паєвський, пройшовши через муки, трагедії й горе, проживає зараз в місті Червонограді на Львівщині. Про долю своєї матері він розповідав у вересні 1995 року на сторінках косівського “Освітянського вісника”.
Просвіта в Середньому Березові
Українське культурно-освітнє товариство “просвіта” було засновано у Львові в 1868 році. “Просвіта” засновувала українські школи в Галичині, опікувалася виданням українських книжок, проводила заходи для підвищення агротехнічної культури, засновувала кооперативи, крамниці, молочні, ощадно-позичкові каси для українців, призначали стипендії здібній молоді. Поштовхом до розвитку української національної освіти стало видання 22 підручників для українських гімназій.
На початку 1890-х років товариство отримало можливість відкривати власні читальні, які зіграли важливу роль в освітній роботі серед галичан. Головний відділ “Просвіти” у Львові видавав періодичні видання “Читальня”, “Аматорський театр”, “Народна просвіта”, “Бібліотечний порадник”. Про важливе значення товариства в житті краю говорить і те, що воно стало основою державного Державного секретаріату освіти ЗУНР, проголошеної в 1918 році.
Польська влада перешкоджала діяльності “Просвіти”, під різними приводами відкладала реєстрацію нових філій та читалень. Але, незважаючи на труднощі, товариство організувало широку мережу розповсюдження української книги: проводилися виставки - ярмарки книг, організовувалися “мандрівні” бібліотеки, розсилалися книги поштою, проводився різний книгообмін з іншими регіонами України.
Вся ця робота давала свої результати. В перше десятиріччя нашого століття читальнями “Просвіти” було охоплено 85% населених пунктів краю. У Середньому Березові вперше порушив питання про відкриття читальні “Просвіти” в 1922 році уродженець села, студент-богослов духовної семінарії Михайло Сулятицький, який звернувся з листом до головного відділу товариства у Львові з проханням дати поради щодо цього почину. В скорому часі - протягом тижня - Михайло Сулятицький отримав 5 примірників Статуту і книжечку “Просвіта до українського народу”, в якій містилися відповідні поради. Але чомусь у той час читальня не була заснована. Про це все ми дізналися з матеріалів Центрального Державного історичного архіву у місті Львові.
Новости загрузка новостей...