| Назва: | Духовна культура епохи просвітництва |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 18,61 KB |
| Скачувань: | 102 |
Для XVIII ст. характерна наявність ряду художніх на¬прямів, які нерідко взаємоперетиналися: зберігаються бароко і класицизм, виникають рококо і романтизм. Вони позначилися на різних жанрах мистецтва і, насамперед, знайшли своє втілення в архітектурі та образотворчому мистецтві.
Слід зауважити, що характерною особливістю розвитку архітектури в XVIII ст. було спорудження великих будівель державного і громадського значення. Розповсюджується витончений «галантний» стиль у зовнішньому і внутріш¬ньому оздобленні палаців, замків, церков, застосовуються багато дрібних, примхливих ліпних та різьблених прикрас з багатьма завитками, делікатних, однак вигадливих та манірних. Цей стиль увійшов в історію під назвою «рококо» (від франц. «rococoо»-подібний на черепашку).
Напередодні та під час французької революції XVIII ст. архітектура у Франції знов повертається до класицизму - „ наслідуванню архітектури стародавніх Греції і Риму. Цей стиль особливо утвердився в роки імперії Наполеона І. Бу¬дівлі, портики, меморіальні колони і тріумфальні арки спо¬руджувалися в чітких, величних пропорціях, як в часи імператорського Риму. Всюди можна було бачити військову атрибутику: гармати, щити, римських орлів, бойові коліс¬ниці. У такому ж дусі оформлювалися й численні площі, парки, фасади та інтер'єри багатьох великих громадських будівель. Все це підкреслювало військову та політичну могутність наполеонівської імперії. Стиль французької ар¬хітектури, пов'язаний з часом імперії Наполеона І, прийня¬то називати ампіром (імперія).
Одним з шедеврів французького класицизму другої по¬ловини XVIII ст. є Площа Згоди (Пляс де ля Конкорд) у Парижі, створена за проектом видатного архітектора Ж.А. Габріеля (1698-1782 рр.).
Класицизм як основний напрям архітектури широко ви¬користовувався і в Англії. У його становленні визначну роль відіграв у XVII ст. великий англійський архітектор Ініго Джонс (1573-1652 рр.), а найвищого розвитку класи¬цизм досяг наприкінці XVII-початку XVIII ст., що пов'я¬зано з творчістю архітектора Крістофера Рена (1632-1723 рр.). Під час великої пожежі 1666 р. в Лондоні згоріло 13200 будин¬ків. Весь лондонський центр (Сіті) треба було зводити заново. Під керівництвом Крістофера Рена була проведена велика робота по плануванню лондонського центру, збудовано без¬ліч споруд. Однак найбільшим його досягненням був собор св. Павла, який споруджувався з 1675 по 1710 рр. і вважається шедевром світової архітектури. Напис на могиль¬ній плиті Крістофера Рена, похованого в соборі, закликає: «Якщо ти шукаєш пам'ятник будівничому, то оглянься дов¬кола!».
При дворах абсолютних монархів XVIII ст. розквітав пишний офіційний придворний живопис. У ньому було мен¬ше релігійних мотивів, ніж у середні віки, переважали сю¬жети з історії Стародавнього Риму і міфології, портрети королів, полководців, сцени битв. Особливо модним став так званий «галантний живопис», який змальовував світ¬ських дам і кавалерів, пікніки на лоні природи. Картини на міфологічні сюжети також набували «галантного» харак¬теру.
Наприкінці XVIII ст. гостра політична боротьба фран¬цузької буржуазії проти дворянства відбилася і в живопи¬сі. Замість міфологічних сюжетів, розваг дворян і «галант¬них» сцен художники почали зображати героїв Стародав¬нього Риму і Греції, які боролися за республіку. Художни¬ки створювали картини з образами реальних людей з «третьої верстви», відходили від манірності, властивій «галантному» живопису, писали портрети видатних просві¬тителів XVIII ст. У такому напрямі працював талановитий художник Ж. Б. Грез (1725-1805 рр.), який написав пор¬трет Дені Дідро.
Найбільш видатним представником класицизму став Ж.Л. Давід (1748-1825 рр.). Ще до Великої французької революції він написав картину «Клятва Гораціїв», на якій зображений батько, який благословляє синів на бій з воро¬гами республіки у Стародавньому Римі. Під час революції митець голосував за страту короля і вніс у Конвент пропо¬зицію про перетворення королівського зібрання картин і статуй в Луврі у національний музей. Загальновідома його картина «Смерть Марата» була в історії живопису кроком до реалізму. В подальшому, за часів імперії, Ж.-Л. Давід став писати пишні, офіційно-холодні, придворні картини, які звеличували Наполеона і створену ним нову знать.
На останню чверть XVIII ст. припадає виникнення складного, внутрішньо суперечливого духовного руху, який отримав назву романтизм. Найбільш яскраве вираження романтизм, звернений до внутрішнього духовного світу лю¬дини, знайшов у філософії та в мистецтві. Для романтизму властивий духовний порив, піднесення над реальністю, що зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійс¬ності. Культ особистості і культ мистецтва як сфери свобо¬ди творчості пояснюють особливості мистецтва роман¬тизму.
Слід зауважити, що характерною особливістю розвитку архітектури в XVIII ст. було спорудження великих будівель державного і громадського значення. Розповсюджується витончений «галантний» стиль у зовнішньому і внутріш¬ньому оздобленні палаців, замків, церков, застосовуються багато дрібних, примхливих ліпних та різьблених прикрас з багатьма завитками, делікатних, однак вигадливих та манірних. Цей стиль увійшов в історію під назвою «рококо» (від франц. «rococoо»-подібний на черепашку).
Напередодні та під час французької революції XVIII ст. архітектура у Франції знов повертається до класицизму - „ наслідуванню архітектури стародавніх Греції і Риму. Цей стиль особливо утвердився в роки імперії Наполеона І. Бу¬дівлі, портики, меморіальні колони і тріумфальні арки спо¬руджувалися в чітких, величних пропорціях, як в часи імператорського Риму. Всюди можна було бачити військову атрибутику: гармати, щити, римських орлів, бойові коліс¬ниці. У такому ж дусі оформлювалися й численні площі, парки, фасади та інтер'єри багатьох великих громадських будівель. Все це підкреслювало військову та політичну могутність наполеонівської імперії. Стиль французької ар¬хітектури, пов'язаний з часом імперії Наполеона І, прийня¬то називати ампіром (імперія).
Одним з шедеврів французького класицизму другої по¬ловини XVIII ст. є Площа Згоди (Пляс де ля Конкорд) у Парижі, створена за проектом видатного архітектора Ж.А. Габріеля (1698-1782 рр.).
Класицизм як основний напрям архітектури широко ви¬користовувався і в Англії. У його становленні визначну роль відіграв у XVII ст. великий англійський архітектор Ініго Джонс (1573-1652 рр.), а найвищого розвитку класи¬цизм досяг наприкінці XVII-початку XVIII ст., що пов'я¬зано з творчістю архітектора Крістофера Рена (1632-1723 рр.). Під час великої пожежі 1666 р. в Лондоні згоріло 13200 будин¬ків. Весь лондонський центр (Сіті) треба було зводити заново. Під керівництвом Крістофера Рена була проведена велика робота по плануванню лондонського центру, збудовано без¬ліч споруд. Однак найбільшим його досягненням був собор св. Павла, який споруджувався з 1675 по 1710 рр. і вважається шедевром світової архітектури. Напис на могиль¬ній плиті Крістофера Рена, похованого в соборі, закликає: «Якщо ти шукаєш пам'ятник будівничому, то оглянься дов¬кола!».
При дворах абсолютних монархів XVIII ст. розквітав пишний офіційний придворний живопис. У ньому було мен¬ше релігійних мотивів, ніж у середні віки, переважали сю¬жети з історії Стародавнього Риму і міфології, портрети королів, полководців, сцени битв. Особливо модним став так званий «галантний живопис», який змальовував світ¬ських дам і кавалерів, пікніки на лоні природи. Картини на міфологічні сюжети також набували «галантного» харак¬теру.
Наприкінці XVIII ст. гостра політична боротьба фран¬цузької буржуазії проти дворянства відбилася і в живопи¬сі. Замість міфологічних сюжетів, розваг дворян і «галант¬них» сцен художники почали зображати героїв Стародав¬нього Риму і Греції, які боролися за республіку. Художни¬ки створювали картини з образами реальних людей з «третьої верстви», відходили від манірності, властивій «галантному» живопису, писали портрети видатних просві¬тителів XVIII ст. У такому напрямі працював талановитий художник Ж. Б. Грез (1725-1805 рр.), який написав пор¬трет Дені Дідро.
Найбільш видатним представником класицизму став Ж.Л. Давід (1748-1825 рр.). Ще до Великої французької революції він написав картину «Клятва Гораціїв», на якій зображений батько, який благословляє синів на бій з воро¬гами республіки у Стародавньому Римі. Під час революції митець голосував за страту короля і вніс у Конвент пропо¬зицію про перетворення королівського зібрання картин і статуй в Луврі у національний музей. Загальновідома його картина «Смерть Марата» була в історії живопису кроком до реалізму. В подальшому, за часів імперії, Ж.-Л. Давід став писати пишні, офіційно-холодні, придворні картини, які звеличували Наполеона і створену ним нову знать.
На останню чверть XVIII ст. припадає виникнення складного, внутрішньо суперечливого духовного руху, який отримав назву романтизм. Найбільш яскраве вираження романтизм, звернений до внутрішнього духовного світу лю¬дини, знайшов у філософії та в мистецтві. Для романтизму властивий духовний порив, піднесення над реальністю, що зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійс¬ності. Культ особистості і культ мистецтва як сфери свобо¬ди творчості пояснюють особливості мистецтва роман¬тизму.
Новости загрузка новостей...