1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58

3. заробітна плата спеціалістів 20140 20670 20200 97,73% -470 100,3%

4. заробітна плата керівників 7550 7600 7600 100% 0 100,66%

5. Додаткова заробітна плата 10290 10300 10330 100,29% 30 100,39%

6. Загальні витрати на оплату праці 85800 87400 86100 98,51% -1300 100,35%

7. умовно-змінна частина фонду оплати праці 54510 55520 54690 98,51% -830 100,33%

8. умовно-постійна частина фонду оплати праці 31290 31880 31410 98,53% -470 100,38%

Як бачимо з таблиці 3.22, більшість показників щодо витрат на оплату праці у періоді, що аналізується, були нижчі від плану. Це пояснюється тим, що у грудні 2000 року планувалося підвищення заробітної плати але його за фактом не відбулося. Крім того, на підприємстві оплата праці робочих здійснюється за відрядною формою оплати труда, а обсяг виробництва продукції у періоді, що аналізується, був нижчий від запланованого.

Однією з причин збільшення собівартості продукції підприємства за витратами на оплату праці є утримання завищеної чисельності робітників, яке на підприємстві насамперед пов'язане зі зростанням невиходів на роботу.

Так, фактична кількість невиходів робітників ПВП у звітному періоді складає: 3675-3213=462 чол∙днів (див. таблицю 3.9), тобто 14% (462/3213×100%) від фактичної кількості виходів. При цьому нормативне значення цього показника повинно становити не більш ніж 4% від запланованої кількості виходів, отже, в періоді, що аналізується, воно дорівнює 3675×4%=147 чол∙днів. Таким чином, фактичні невиходи перевищують встановлений норматив на: 462-147=315 чол∙днів, тобто на більш ніж 210% (315/147×100%), що свідчить про недоліки організації виробничого процесу та низьку трудову дисципліну робітників.

Понаднормативні невиходи призводять до відволікання певної кількості робітників від виробничого процесу, величину якої відповідно до методики економічного аналізу [17] можна визначити за допомогою формули, що наводиться нижче.

Nсв , де (3.20) ∆Шс =

Nдф

∆Шс - збільшення облікової чисельності робітників внаслідок понаднормативних невиходів, чол.;

Nсв - кількість понаднормативних невиходів, чол∙днів;

Nдф - фактична кількість днів роботи підприємства за період, який аналізується, днів.

Таким чином, понаднормативні невиходи робітників призводять до збільшення облікової чисельності на: ∆Шс = 315/21 =15 чол.

Збільшення облікової чисельності викликає зростання витрат на оплату труда, що, відповідно, відбивається на собівартості одиниці продукції. Величина зростання собівартості одиниці продукції внаслідок збільшення облікової чисельності розраховується по наступній формулі:

∆Сот1 = ΔШс×Зофт , де (3.21)

Qпф×Шс

∆Сот1 - збільшення собівартості продукції внаслідок зростання облікової чисельності робітників, грн./м;

Зофт - загальні витрати на оплату труда, грн.;

Qпф - фактична обсяг виробництва продукції, метрів;

Шс - фактична облікова чисельність робітників підприємства у періоді, що аналізується, чол.

Отже, в наслідок збільшення облікової чисельності робітників собівартість одиниці продукції підприємства збільшується на:

∆Сот1 = 15×86100/(3710×280)= 1,243261 грн./м.

Зниження обсягу випуску продукції, як зазначалось раніш, впливає на собівартість через умовно-постійні витрати, крім того, техніко-економічні показники підприємства свідчать про більший ріст питомих витрат по заробітній платі у порівнянні з підвищенням продуктивності праці. Збільшення витрат підприємства внаслідок вищезазначених причин відповідно до методики економічного аналізу, яка застосована у цій роботі [17] розраховується по наступній формулі:

∆Вот2 = Фопт(у×п) ΔQ×Ко , де (3.22)

Qпп

∆Вот2 - збільшення витрат внаслідок зростання питомої ваги умовно-постійних витрат на оплату труда, грн.;

Фопт(уп) - умовно-постійна частина планового фонду оплати труда, грн.;

Qпп - плановий обсяг виробництва продукції, метрів;

Ко - коефіцієнт, який відображає відставання росту умовно-постійної частини фонду оплати праці від зменшення обсягів випуску продукції, який розраховується по формулі:

, де (3.23) Птф   З'офт Ко =

З'опт Поп

З'опт , З'офт - відповідно планові та фактичні витрати на оплату праці в розрахунку на одного працівника промислово-виробничого персоналу, грн./чол.;

Птп , Птф - відповідно планова та фактичні продуктивність праці в одного працівника промислово-виробничого персоналу, м/чол.

Виходячи з того, що планова та облікова чисельності працівників у періоді, що аналізується, були однакові, то коефіцієнт відставання росту умовно-постійної частини фонду оплати праці від зменшення обсягів випуску продукції дорівнює:

Ко = 86100/87400 - 3710/3800 = 0,008810068

Таким чином, збільшення витрат підприємства внаслідок зростання питомої ваги умовно-постійних витрат з оплати праці збільшення витрат підприємства становить:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58